"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/26055/15
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,
секретар судового засідання Корецький І.О.,
за участю: представника позивача: Марченко Н.М.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоолексіївський елеватор»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2015 року
у справі № 821/3750/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоолексіївський елеватор»
до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоолексіївський елеватор» (далі - ТОВ «Новоолексіївський елеватор») звернулось в суд з позовом до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 серпня 2014 року № 0001732200.
25 вересня 2014 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив скасувати наказ ДПІ від 24 липня 2014 року № 260 та податкову вимогу від 04 вересня 2014 року № 704-25.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2014 року № 0001732200, скасовано податкову вимогу від 04 вересня 2014 року № 704-25.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2015 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ТОВ «Новоолексіївський елеватор» відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права,
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами позивача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 24 липня 2014 року № 260 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Новоолексіївський елеватор» з питання надання податкової декларації та сплати орендної плати за землю з юридичних осіб за 2013 рік, за результатами якої складено акт перевірки від 6 серпня 2014 року № 394/22/-1/32952590, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.
Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт неповного декларування плати за землю за 2013 рік, оскільки при визначенні суми, що підлягає сплаті позивачем не враховано, що рішенням XX сесії VI скликання Новоолексіївської селищної ради від 02 березня 2012 року № 468 були підвищені ставки нормативно-грошової оцінки землі.
На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року № 0001732200, яким ТОВ «Новоолексіївський елеватор» збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю за 2013 рік на 86 218, 96 грн., в тому числі: основний платіж - 68 975, 17 грн. та штрафні санкції - 17 243,79 грн.
У зв'язку із несплатою грошового зобов'язання на підставі наведеного податкового повідомлення-рішення 04 вересня 2014 року відповідачем сформовано податкову вимогу № 704-25.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення та вимоги, виходив із того, що оскільки до договору оренди землі не вносилися зміни в частині збільшення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відсутні підстави для нарахування податкових зобов'язань в інших розмірах, ніж це передбачено самим договором оренди.
Суд апеляційної інстанції не погодився із наведеними висновками суду першої інстанції і, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зробив висновок про те, що у зв'язку із набранням чинності Податкового кодексу України при визначенні орендної плати за землю за 2013 рік відповідач обґрунтовано виходив із розміру нормативно - грошової оцінки землі, якою користується ТОВ «Новоолексіївський елеватор», що визначена рішенням XX сесії VI скликання Новоолексіївської селищної ради від 02 березня 2012 року № 468. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність донарахування грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Стаття 274 Податкового кодексу України визначає, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.
Згідно із підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України визначено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу.
З аналізу наведених норм слідує, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам статті 288 Податкового кодексу України і залежить від розміру нормативної грошової оцінки землі.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач, обраховуючи розмір орендної плати за земельну ділянку, що підлягає сплаті до бюджету, виходив із встановленої рішенням XX сесії VI скликання Новоолексіївської селищної ради від 02 березня 2012 року № 468 нормативної грошової оцінки землі.
Разом з тим, роблячи висновки, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача про невідповідність вимогам законодавства вказаного рішення про визначення нормативної грошової оцінки землі.
Про протиправність вказаного рішення також, зокрема, надана до суду касаційної інстанції, постанова Генічеського районного суду Херсонської області від 26 травня 2015 року по справі № 653/179/15-а, якою рішення XX сесії VI скликання Новоолексіївської селищної ради від 02 березня 2012 року № 468 скасоване та визнано нечинним з 2 березня 2013 року.
Всупереч принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, судами попередніх інстанцій не вжито заходів з метою з'ясування обставин оскарження названого вище рішення в судовому порядку.
Слід також зазначити і те, що в обгрунтування позиції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення позивач під час судового розгляду також посилався на те, що перевірка відповідачем проведена без законних на те підстав, адже всупереч вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України письмовий запит, в якому зазначено виявлену недостовірність даних, платнику податків не надсилався.
Крім того, зазначаючи про невідповідність вимогам чинного законодавства податкової вимоги, позивач вказував, що суми грошових зобов'язань, визначені на підставі такої вимоги, не були узгодженими з огляду на оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку.
Втім, вказаним доводам позивача, якими він обґрунтовував свою позицію щодо протиправності податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення, судами першої та апеляційної інстанцій оцінки не надано, у зв'язку із чим судові рішення не є обґрунтованими.
Також слід зазначити, що під час розгляду справи судами допущені процесуальні порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Так, вирішуючи питання про прийняття позовної вимоги про скасування наказу, на підставі поданої заяви про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції, послався на положення пункту 5 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із наведеною нормою якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав позовна заява підлягає поверненню.
Разом з тим, незважаючи на наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, незважаючи на встановлені названою вище нормою процесуальні наслідки наявності спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відмовив у прийнятті такої вимоги. При цьому, посилаючись на наведені обставини, суд першої інстанції не звернув уваги та те, що на їх підтвердження в матеріалах відсутні докази.
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону при вирішенні питання про прийняття позовної вимоги про скасування наказу 24 липня 2014 року № 260.
Оскільки вказані обставини залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність їх висновків в цілому по суті спору.
Слід зазначити, що не допустивши адвоката Марченко Н.М. до участі у розгляді справи і представництва інтересів ТОВ «Новоолексіївський елеватор», суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини п'ятої статті 58 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на реорганізацію Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Генічеською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Херсонській області.
Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Допустити заміну Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області правонаступником - Генічеською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Херсонській області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоолексіївський елеватор» задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
Н.Є.Маринчак