"15" грудня 2015 р. м. Київ К/800/8359/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа - ОСОБА_5, про визнання наказів протиправними, їх скасування, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_4 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа - ОСОБА_5, у якому просив: визнати протиправними і скасувати накази Державного агентства земельних ресурсів України №124 -кт/а від 28 серпня 2012 року про звільнення його з посади начальника відділу Держкомзему у Радомишльському районі Житомирської області у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, та накази №127-кт /а від 28 серпня 2012 року про поновлення на посаді начальника відділу Держкомзему у Радомишльському районі Житомирської області ОСОБА_5; поновити його на раніше займаній посаді та відшкодувати моральну шкоду.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами встановлено, що з 16 грудня 2011 року ОСОБА_4 перебував на посаді начальника відділу Держкомзему у Радомишльському районі Житомирської області.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року по справі №2а-6341/09/0670 за позовом ОСОБА_5 до Державного комітету України із земельних ресурсів визнано протиправним та скасовано наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 24 липня 2009 року №395-кт про звільнення виконуючого обов'язки начальника відділу земельних ресурсів у Радомишльському районі ОСОБА_5 з роботи з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У зв'язку з цим, та відповідно до правил пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України, Головою Державного агентства земельних ресурсів Тимченком С.М. 28 серпня 2012 року були видані три накази - №124-кт/о про звільнення з посади начальника відділу Держаного комітету України із земельних ресурсів у Радомишльському районі Житомирської області ОСОБА_4 та № 127-кт/а про поновлення на цій же посаді ОСОБА_5, в одному із наказів з 28 серпня, а в іншому з 29 серпня 2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що за наявності судового рішення про скасування наказу про звільнення працівника його поновлення на роботі є обов'язком роботодавця, від виконання якого він не вправі ухилитись. За цих обставин, безумовно, звільненню підлягає працівник, прийнятий на місце незаконно звільненого. Оскільки позивач звільнений не у зв'язку із скороченням штатів, то відповідач не зобов'язаний був попереджати його за 2 місяці до звільнення, та враховувати ті чи інші його переваги перед іншими працівниками. Від запропонованого йому переведення на іншу роботу позивач відмовився, про що 28 серпня 2012 року складено відповідний акт. Як вбачається з копії журналу відвідування, ОСОБА_4 відвідував Держземагенство саме в цей день.
З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується, з огляду на наступне.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У відповідності до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання про дотримання відповідачем виконання вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України в частині пропозицій позивачу вакантних посад для працевлаштування. Натомість з матеріалів справи слідує, що іншу роботу йому запропоновано (зазначено в попередженні про звільнення) лише в день винесення наказу про звільнення 28 серпня 2012 року. Крім того, з акту про відмову від підписання попередження про вивільнення (датованого 28 серпням 2012 року) вбачається, що позивача листом від 23 серпня 2012 року №13777/15/7-12 запрошено прибути до установи для ознайомлення з попередженням про звільнення.
Вказані обставини мають суттєве значення для вирішення питання порушеного права позивача.
До аналогічного висновку, розглядаючи подібні категорії спорів, дійшла колегія суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 29 січня 2015 року № К/9991/73221/12.
Також, на погляд колегії суддів Вищого адміністративного суду України, з врахуванням положення пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП, необхідно встановити рівнозначність посад позивача та особи, яка, на думку відповідача раніше виконував цю роботу.
Судами попередніх інстанцій не було належним чином надана правова оцінка, тій обставині, що ОСОБА_5 згідно наказу Голови комісії з реорганізації Держаного агентства земельних ресурсів України від 27 березня 2008 року №129-кт був призначений виконуючим обов'язки начальника відділу земельних ресурсів у Радомишльському районі Житомирської області, шляхом його звільнення з посади начальника Радомишльського району відділу земельних ресурсів Житомирської області. Наказом Голови Держаного комітету України із земельних ресурсів від 24 липня 2009 року №395-кт вказана особа була звільнена з цієї ж посади - виконуючого обов'язки, що в подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року, у справі №2а-6341/09/0670 був визнаний протиправний та скасований.
Натомість позивач, згідно наказу Голови Комісії з проведення реорганізації Держаного комітету України із земельних ресурсів, Голови Держаного агентства земельних ресурсів України від 16 грудня 2011 року призначений на посаду начальника відділу Держаного комітету України із земельних ресурсів у Радомишльському районі Житомирської області.
Тобто висновки, зроблені судами, що ОСОБА_5 приймався на роботу як «виконуючий обов'язки» в даному випадку правового значення не має, є передчасними, а вказані обставини підлягають повторній правовій оцінці.
Також необхідно зауважити, що позивач, серед іншого, оскаржував 2-ва накази про поновлення на посаді ОСОБА_5 від 28 серпня 2012 року №127-кт/а, з цього приводу Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, враховуючи правову позицію колегії суддів Верховного Суду України, висловленої у справі від 15 липня 2014 року №21-273а14, вважає за необхідно зазначити, наступне.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною другою статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого (крім ОСОБА_5.), в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим наказів про поновлення на посаді ОСОБА_5 не породжує для останнього і права на звернення із цим адміністративним позовом.
Незгода з вказаним наказами про поновлення на посаді ОСОБА_5 можуть слугувати підставами для оскарження наказу про звільнення позивача з посади, але визначатись окремими позовними вимогами, вбачаючи наведене, не можуть.
Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа - ОСОБА_5, про визнання наказів протиправними, їх скасування, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та не підлягає перегляду.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець