"10" грудня 2015 р. м. Київ К/800/37559/14
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року
у справі № 639/1871/13-а
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Харківської міської ради,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Харківської міської ради, в якому просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 04 лютого 1992 року № 18-16, яким затверджено переуступку земельної ділянки в розмірі 107 кв. м. на користь домоволодіння АДРЕСА_1.
Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить його рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В запереченнях, що надійшли на адресу суду треті особи заперечують проти касаційної скарги, просять відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
Судами встановлено, зокрема, що станом на 04 лютого 1992 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - співвласники домоволодіння АДРЕСА_2.
За зверненням ОСОБА_3 до виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області, останнім прийнято рішення № 18-16 від 04 лютого 1992 року яким:
- прийнято в експлуатацію житловий будинок літера № «Б-2», загальною площею 139,5 кв. м., сарай-гараж літ. «Л» розміром 13,85 х 5,5 м. на ім'я гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_1
- закріплено переуступку земельної ділянки пл. 107 кв.м. за рахунок домоволодіння АДРЕСА_3
- зобов'язано ЖЕО Жовтневого району видати свідоцтво на право власності на ім'я ОСОБА_3
З 1995 року ОСОБА_1 є власником 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 відповідно до договору дарування від 21 липня 1995 року № 3-4521 (частка ОСОБА_8.).
Позивач, вважаючи, що спірне рішення № 18-16 від 04 лютого 1992 року порушує його право користування земельною ділянкою домоволодіння № 54, оскільки фактична площа земельної ділянки є меншою, ніж зазначено в технічних документах та що рішенням не зафіксовані змінені площі земельних ділянок № 54 та № 56, не встановлені лінійні розміри кожної зі сторін земельної ділянки, відсутній акт відводу зазначеної площі земельної ділянки її закріплення на місцевості, рішення не містить зазначення власників домоволодінь, звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 18-16 від 04 лютого 1992 року.
Суди, розглядаючи даний спір, виходили з того, що він є адміністративним.
Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі тощо.
Прийняте виконавчим комітетом ради спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку, укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди тощо), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 2442 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково розглянуто даний спір за правилами адміністративного судочинства, оскільки такий спір, враховуючи суть спірних правовідносин, а саме порушення права користування земельною ділянкою, їх суб'єктний склад та норми ст. 15 ЦПК України, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 157, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування закрити.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: