"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/61525/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року
у справі № 2а-1970/2279/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верест"
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Верест" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 березня 2011 року № 0000122304/0 та № 0000132304/0.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року і залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 грудня 2008 року по 30 червня 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 403/23-420/30588455 від 16 лютого 2011 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 6.5 ст. 6, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 338559,00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 473680,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2011 року: №0000132304/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 37741,75 грн.; № 0000122304/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 423198,75 грн., у тому числі на 338559 грн. - за основним платежем, на 84639,75 грн.- за штрафними санкціями.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо проведення перевірки є правомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано та у спосіб, визначений нормами чинного законодавства України.
Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що перевірка позивача, на підставі якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, фактично є повторною. При цьому, раніше проведені перевірки за відповідний період порушень не виявили. Крім того, апеляційний суд вказав на тому, що наданими позивачем первинними документами підтверджується правомірність формування податкового кредиту та заявлених сум бюджетного відшкодування.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10 та від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено контракт на поставку м'ясної продукції з Zaklady Miesne «ZAKZEWSZCY» Darius Zakrzewski, Janusz Zakrzewski Spolka Jawna (Polska) від 13 січня 2009 року № 13/09. При цьому, ні зміст вказаного правочину, ні первинні документи на підтвердження виконання його умов судами попередніх інстанцій не досліджувались, як і не встановлювалась господарська мета його укладення та використання придбаних товарів у власній діяльності позивача.
Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення правомірності винесення податкових-повідомлень-рішень суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 110, ст. 114 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Крім того, як вже зазначалось, оскаржені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки № 403/23-420/30588455 від 16 лютого 2011 року. Водночас, в матеріалах справи містяться копії частини акта планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 грудня 2008 року по 30 червня 2010 року № 23-420/30588455 від 25 червня 2010 року. Тому, вказані обставини підлягають з'ясуванню під час нового розгляду даної справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що перевірка позивача, на підставі якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, фактично є повторною, а раніше проведені перевірки порушень не виявили. При цьому, посилання на конкретні акти або (та) довідки в оскаржуваному судовому рішенні відсутні. Тому, колегія суддів вважає такі доводи апеляційного суду необґрунтованими.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій надано передчасну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, не досліджено докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області задовольнити частково.
2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі № 2а-1970/2279/11 скасувати.
3. Справу № 2а-1970/2279/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна