Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.
18 грудня 2015 року Справа № 826/15959/15
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання незаконними рішень та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України ( далі - відповідач-1 ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( далі - відповідач-2 ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про:
- визнання незаконною постанови Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних»;
- зобов'язання правління Національного банку України скасувати постанову №150 від 02.03.2015 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних»;
- визнання незаконним рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 03.03.2015 «Про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк»;
- зобов'язання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасувати рішення від 03.03.2015 № 51 «Про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» та прийняти рішення про припинення діяльності тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», про виключення тимчасової адміністрації із ПАТ «Дельта Банк».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу за їх відсутності в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2014 р. Правлінням НБУ було прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних».
Відповідно до частини п'ятої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та постанови № 692/БТ, ПАТ «Дельта Банк» був зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, та відновити свій фінансовий стан у строк до 180 днів.
20.01.2015 р. між позивач і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 00003009999897, на підставі якого вкладником було передано Банку в якості вкладу кошти в сумі 2 100 000,00 грн.
На підставі п. 1.6 зазначеного договору позивачу Банком було відкрито вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1.
02.03.2015 р. у зв'язку з тим, що ПАТ «Дельта Банк» не було вжито належних заходів для приведення його діяльності у відповідність з вимогами законодавства та усунення порушень, визначених постановою Правління НБУ від 30.10.2014 р. №692/БТ, Правлінням НБУ було винесено постанову від 02.03.2015 р. № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».
На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».
Після введення тимчасової адміністрації Банку позивачу було припинено виплату відсотків по його депозитному вкладу.
Вважаючи, що у зв'язку з прийняттям Правлінням НБУ оскаржуваної постанови від 02.03.2015 р. № 150 та Фондом рішення від 03.03.2015р. № 51, за наслідками введення тимчасової адміністрації Банку його було позбавлено можливості отримати власні кошти в сумі, що перевищує суму відшкодування, гарантовану Фондом, тобто 200 000,00 грн., та припинено виплату відсотків, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи постанову від 02.03.2015 р. №150 НБУ діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, тому відсутні правові підстави для визнання її незаконною, скасування та для задоволення адміністративного позову в цій частині позовних вимог, а всі інші позовні вимоги є похідними від зазначених і задоволенню також не підлягають.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Законів України «Про банки і банківську діяльність» ( далі - Закон № 2121-ІІІ ), «Про Національний банк України» ( далі - Закон № 679-XIV ), «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ( далі - Закон № 4452-VI ), Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 ( далі - Положення № 346 ).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 55 Закону № 679-XIV закріплено, що Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
У відповідності до ст. 56 Закону № 679-XIV Національний банк України видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти.
Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк України видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 67 Закону № 2121-ІІІ Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Статтею 73 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що в разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного та відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 2121-ІІІ порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346.
Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з критеріїв, передбачених частиною першою статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з ч. 2 ст. 75 Закону № 2121-ІІІ Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема, пунктом 12.2 глави 12 розділу II Положення № 346.
У пп. 9 п. 12.2 глави 12 розділу II Положення № 346 закріплено, що здійснення банком ризикової діяльності є одним з критеріїв, у разі наявності якого Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних.
У ч. 1, 2 ст. 76 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Отже, законодавством регламентовано повноваження НБУ здійснювати контроль та нагляд у сфері банківської діяльності і застосовувати до банків відповідні заходи впливу в разі виявлення порушень законодавства та їх не усунення у визначений термін, зокрема шляхом віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.
При цьому, рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних є достатньою і необхідною правовою підставою для введення Фондом тимчасової адміністрації Банку.
Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що 30.10.2014 р. Правлінням НБУ було прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», в якій вказано окремі порушення Банком вимог чинного законодавства, зокрема високий ризик ліквідності, критично низький залишок коштів на кореспондентському рахунку, несвоєчасне виконання зобов'язань перед НБУ, прострочення суми заборгованості за кредитами рефінансування НБУ й тощо, і у зв'язку з не усуненням вказаних порушень НБУ було прийнято оскаржувану постанову від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої у наступному Фондом прийнято відповідне рішення про запровадження тимчасової адміністрації Банку.
При цьому, ані вказана постанова Правління НБУ від 30.10.2014 р. №692/БТ, ані постанова Правління НБУ від 02.03.2015 № 150 Банком не оскаржувались.
Таким чином, враховуючи викладені обставини у їх сукупності, у відповідності до ст. 86 КАС України, колегія суддів вважає, що НБУ, приймаючи оскаржувану постанову від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб при прийнятті рішення від 03.03.2015 р. № 51 «Про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», діяли на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, зокрема ст.ст. 55, 56 Закону № 679-XIV, ст.ст. 67, 73-76 Закону № 2121-ІІІ та ст. 34 Закону № 4452-VI.
Доводи апелянта про те, що після введення тимчасової адміністрації Банку йому було припинено нарахування відсотків за його вкладом і фактично унеможливлено повернення коштів по вкладу, що перевищують гарантовану Фондом суму відшкодування, тобто 200 000,00 грн., колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не підтверджують протиправності прийняття відповідачами оскаржуваних рішень, а повернення позивачем коштів по його вкладу, що перевищують гарантовану суму відшкодування, не є неможливим, як помилково вважає апелянт, а має здійснюватися в порядку Закону № 4452-VI, зокрема ст. 52.
Посилання апелянта на те, що в НБУ не було правових підстав для віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, апеляційний суд вважає не обґрунтованими, безпідставними і такими, що не підтверджується жодними належними і допустимими доказами, у розумінні ст. 70 КАС України. Натомість відповідачами як суб'єктами владних повноважень, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, було доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.