Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
17 грудня 2015 року Справа № П/811/968/14
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравчук О.В.,
за участю:
секратаря судового засідання - Побочій О.В.,
представник позивача - не прибув,
відповідач, представник відповідача - не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу
за позовом Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості
до відповідача - ОСОБА_2
про стягнення матеріального забезпечення,
До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення стягнення матеріального забезпечення в сумі 10792,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на частину 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зазначивши, що відповідач, в порушення вимог вказаної норми перебуваючи на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості Кіровоградської області у статусі безробітнього, отримуючи допомогу по безробіттю, приховав відомості про те, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак - протиправно у період з 20 вересня 2011 року по 12 березня 2012 року, з 26 березня 2012 року по 28 червня 2012 року, з 13 листопада 2013 року по 04 березня 2014 року отримав допомогу по безробіттю у сумі 10792,51 грн.
В судове засідання, призначене на 17 грудня 2015 року, сторони, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не прибули, що відповідно до приписів статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України не є перешкодою для розгляду справи.
Аналізуючи заявлені позивачем позовні вимоги, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Таким чином, суд приходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1- 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє суду дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків "превентивного" судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття позивачем права власності на виплачену відповідачем допомогу та стягнення цієї суми з позивача, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий характер, а не публічний характер відносини не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22 вересня 2015 року №21-1884а15.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої вказаної статті якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно пункту 3 частини 2 Цивільного кодексу України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Відтак, вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення матеріального забезпечення.
Роз'яснити позивачеві, що даний спір підсудний місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.
Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою позовною заявою, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги в 5-денний строк з дня отримання цієї ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.В. Кравчук