"17" грудня 2015 р.Справа № 916/3059/15
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.,
(У зв'язку зі звільненням судді Шевченко В.В., склад судової колегії змінено на підставі розпорядження № 927 від 14.12.2015 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.12.2015)
при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),
від відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»
на рішення господарського суду Одеської області від 16 жовтня 2015 року
по справі № 916/3059/15
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»
про стягнення 30 899,41 грн. інфляційних та 4 683,39 грн. 3% річних,
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Представниками сторін в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 17.12.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В липні 2015 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі позивач, Адміністрація) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (далі відповідач, Порт) про стягнення 30 899,41 грн. інфляційних, 4 683,39 грн. 3% річних та витрат по сплаті судового збору.
Позов мотивовано тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2014 у справі № 916/973/14, що набрало законної сили, позов Адміністрації задоволений у повному обсязі та з Порту на користь позивача стягнуто 187 086,19 грн. боргу, а також понесені останнім судові витрати по справі в розмірі 3 741,72 грн.. Оскільки, божником здійснена оплата вищевказаного боргу лише 13.10.2014, то на підставі ст. 625 ЦК України, Адміністрація вважає, що боржник повинний сплатити позивачу 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.10.2015 року позов Адміністрації задоволено, стягнуто з Порту на користь позивача 30 899,41 грн. - інфляційних нарахувань, 4 683,39 - 3 % річних, а також 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що наявні в справі матеріали, засвідчують обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з вищевказаним рішення, Порт звернувся до Одеського апеляційного господарського суду, з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права. На думку скаржника, суд не врахував безпосередньої доказової та предметної пов'язаності справи №916/973/14 та даної справи №916/3059/15, у зв'язку з чим помилково не застосовано процесуальних підстав для відмови у порушенні провадження по справі та припинення провадження у справі.
В судовому засіданні 17.12.2015 представник відповідача надала пояснення якими підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити останню.
Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2015 заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив суд, залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Адміністрацією (Власник) та Портом (Сервітуарій) укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 року №645-0/115-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 22 (довжина причалу (п.м.) -200, 00, архівний номер паспорту 85315).
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору Адміністрація звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Порту про стягнення 187 086,19 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 року №645-0/115-П-ІЛФ-13. Даний позов розглянуто господарським судом Одеської області у справі № 916/973/14.
Зазначена заборгованість є платою за сервітут, яка виникла на підставі рахунків від 30.09.2013 року №4454, від 31.10.2013 року № 9363, від 31.11.2013 № 9383, від 31.12.2013 року №12859 на загальну суму 187 086,19 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2014 залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2014 у справі №916/973/14 позов Адміністрації задоволено, стягнуто з Порту на користь ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 187 086,19 грн. та судовий збір в сумі 3 741,72 грн.
Статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факт невиконання зобов'язання за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 року №645-0/115-П-ІЛФ-13 та сума заборгованості встановлені рішенням суду у справі №916/973/14, тому не підлягають доказуванню.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі відповідач вищезазначене судове рішення виконав не своєчасно, а саме: борг та суму судового збору, сплатив позивачеві лише 13.10.2014.
Отже, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, а саме, по 13.10.2014 включно.
Постановами Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі №3-57гс10, від 20.01.2011 року у справі №10/25, від 04.07.2011 року у справі №13/210/10, від 12.09.2011 року у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011року у справі №12/207, які є обов'язковими для суду в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 ЦК України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено стягнення основної заборгованості за договором, тому в даному випадку інфляційні нарахування та 3 % річних мають бути стягнуті окремо.
При цьому, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.
У відповідності до приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Пунктом 2.3 Договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 року №645-0/115-П-ІЛФ-13 передбачено, що оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.
Договір діє до 31 грудня 2013 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 Договору).
З огляду на положення спірного договору та норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем періодів інфляційних та 3 % річних.
Судова колегія вважає, що господарським судом Одеської області правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 30 899,41 грн., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України за періоди з 31.10.2013 року по 12.10.2014 року та 3% річних у розмірі 4 683,39 грн., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання за вищевказані періоди по виставленим рахункам.
Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема не приймаються до уваги доводи скаржника щодо нібито помилкового не застосування судом першої інстанції процесуальних підстав для відмови у порушенні провадження по справі та припинення провадження у справі, у зв'язку з нібито вирішенням аналогічної справи з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.
За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у статті 16 ЦК України, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом судового розгляду у справі № 916/973/14 є вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором від 30.09.2013 року № 645-0/115-П-ІЛФ-13.
Предметом судового розгляду у справі №916/3059/15 є вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу до моменту фактичного погашення заборгованості.
Отже, з огляду на те, що у справах №916/973/14 та №916/3059/15 різні предмети позову, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення принципу верховенства права, тому місцевий господарський суд при винесенні рішення повинен неухильно дотримуватись у відповідності до норм матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, які мають бути з'ясовані шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.
Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи, тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2015 року у справі №916/3059/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,
Рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Головей В.М.
Судді Гладишева Т.Я.
ОСОБА_3