04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" грудня 2015 р. Справа№ 910/23473/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
За участю представників:
Від позивача: Пріцак І.Є.-представник;
Від відповідача: Антощук Е.І.-представник;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015
у справі № 910/23473/15 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Український Бізнес Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг"
про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 198 398,75 грн.
Публічне акціонерне товариство „Український Бізнес Банк" (Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" (Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 198 398 грн. 75 коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" було повністю задоволено.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" на користь Публічного акціонерного товариства „Український Бізнес Банк" заборгованість у розмірі 198 398,75 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом у розмірі 187 170,84 грн., сума заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 5 771,26 грн., пеня за простроченим основним боргом у розмірі 4 785,29 грн. та пеня за простроченими процентами у розмірі 671,36 грн., судовий збір у розмірі 3 967,98грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю „Український лізинг"
звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" у справі №910/23473/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 було поновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято зазначену апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 15.12.2015.
15.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, який судовою колегією було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
Від представника відповідача 15.12.2015 надійшли письмові пояснення в яких відповідач просив відмовити позивачу в частині стягнення процентів у розмірі 1 213,16 грн. та в частині стягнення пені за простроченими процентами у розмірі 46,45 грн.
В судовому засіданні, призначеному на 15.12.2015, представники позивача та відповідача надали свої пояснення по справі.
Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, та просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаною з нею іншою справою.
Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечував з мотивів викладених у відзиві, оскільки 24.11.2015 Господарським судом Донецької області було ухвалено рішення у справі № 905/2468/15, яким у позові ТОВ „Український лізинг" відмовлено у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що підстав для зупинення провадження у даній справі відпали, оскільки по справі №905/2468/15 за позовом ТОВ „Український лізинг" до ПАТ „Український бізнес банк" про визнання пунктів кредитного договору від 21.08.2013 №208/Ю винесено рішення яким у задоволенні позову відмовлено, а тому дане клопотання залишено без задоволення.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.08.2013 між Публічним акціонерним товариством „Український Бізнес Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" (Позичальник) було укладено Кредитний договір №208/Ю, відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових коштів надає Позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі неповновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 388 093,00 грн. на придбання транспортного засобу, строком до 20.07.2016 зі сплатою 21% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом „факт/360", тобто для розрахунку використовуються умовно 360 днів у році.
Згідно з п.4.2 Договору Позичальник щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок №37394032197300 суму процентів за користування кредитом у відповідності до Договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.
Відповідно до п.5.3 Договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі, зокрема, непогашення Позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців, недотримання Позичальником умов цього Договору, виникнення у Позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями за іншими кредитними договорами, укладеними з Банком.
При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом. (п.5.10 Договору)
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування кредиту Банк сплачує Позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно перерахованого кредиту.
Позивач в своїх поясненнях вказує, що він належним чином виконав умови Кредитного договору, проте Відповідач в порушення умов вказаного Договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на 14.08.2015 у Відповідача наявна заборгованість за Кредитним договором в розмірі 198 398,75 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом - 187 170,84 грн., сума заборгованості за нарахованими процентами - 5 771,26 грн., сума заборгованості по сплаті пені - 5 456,26 грн.
Позивач 15.07.2015 направив на адресу Відповідача вимогу №3726 про сплату заборгованості за кредитним договором, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.07.2015 та рекомендованим повідомленням про вручення 20.07.2015 уповноваженій особі підприємства Відповідача, проте дана вимога була залишена без відповіді і виконання.
Внаслідок укладення Кредитного договору №208/Ю від 21.08.2013 та додаткових угод до нього між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
В абзаці 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України вказано, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту статті 629 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Кредитного договору №208/Ю від 21.08.2013 року Позивачем видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" грошові кошти у розмірі 388 093,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №260_28 від 21.08.2013 (а.с.15)та детальним розрахунком заборгованості станом на 14.08.20159(а.с.23-24).
Судом першої інстанції встановлено, що за Кредитним договором №208/Ю від 21.08.2013 року перед Позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" утворилась заборгованість за основним боргом - 187 170,84 грн. та заборгованість за нарахованими процентами - 5 771,26 грн.
Станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази якіб підтверджували повернення Товариством з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" Публічному акціонерному товариству „Український Бізнес Банк" грошових коштів за Кредитним договором №208/Ю від 21.08.2013 та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" суми заборгованості за основним боргом у розмірі 187 170,84 грн. та суми заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 5 771,26 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з чим погоджується колегія суддів.
Стосовно стягнення з Відповідача на користь позивача пеню за простроченим основним боргом за загальний період прострочення з 05.05.2015 по 13.08.2015 у розмірі 4 785,29 грн. та пеню за простроченими процентами за загальний період прострочення з 08.04.2015 по 13.08.2015 у розмірі 671,36 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом. (п.5.10 Договору)
Згідно з п. 7.2 Договору за несвоєчасне перерахування кредиту Банк сплачує Позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно перерахованого кредиту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з Відповідача на користь Позивача сумми заборгованості за основним боргом у розмірі 187 170,84 грн., сумми заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 5 771,26 грн., пеню за простроченим основним боргом у розмірі 4 785,29 грн. та пеню за простроченими процентами у розмірі 671,36 грн.
Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український лізинг" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/23473/15 залишити без змін.
Матеріали справи №910/23472/15 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко