04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" грудня 2015 р. Справа№ 910/15642/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Ропій Л.М.
Калатай Н.Ф.
за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,
представників:
від позивача Мерлянова С.М., дов. від 02.04.2013 №36/21-Д,
від відповідача не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 (підписане 25.08.2015)
у справі №910/15642/15 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара»
до Міністерства оборони України
про внесення змін до договору
Державне підприємство «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» (далі - позивач, або завод) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, або міністерство) про внесення змін до договору від 01.09.2014 № 247/1/14/6-61/1155 відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди № 2, зобов'язання Міністерства оформити запропоновану позивачем додаткову угоду № 2 у встановленому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Міністерства оборони України в доход державного бюджету України 1 218 грн судового збору.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту як зобов'язання укласти додаткову угоду та внести зміни до договору від 01.09.2014 № 247/1/14/6-61/1155 не передбачений чинним законодавством України. Оскільки заводом не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для внесення змін до договору від 01.09.2014 № 247/1/14/6-61/1155, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга, з урахуванням доповнення, мотивована тим, що місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки тому, що додатковою угодою від 24.12.2014 №1 до договору від 01.09.2014 № 247/1/14/6-61/1155 визначено, що останній набирає чинності з дня його підписання і діє до 17.03.2015, а не до 17.02.2015. За твердженнями позивача, суд першої інстанції зробив хибний висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено чинним законодавством України та послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 і не вказав норм права, якими керувався приймаючи оскаржуване рішення. Також, апелянт вказував на те, що суд не врахував особливості укладення господарських договорів за державним замовленням і того, що права і законні інтереси суб'єкта господарювання захищаються у тому числі шляхом установлення зміни і припиненні господарських правовідносин, що кореспондується зі ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 №09-52/1379/15 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ» відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/15642/15 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Коротун О.М. на лікарняному.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 колегією суддів у складі: головуючого судді Рябухи В.І., суддів Калатай Н.Ф., Ропій Л.М. прийнято апеляційну скаргу до свого провадження, розгляд скарги призначено на 16.12.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.
Доказом повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 19.11.2015) - 26.11.2015, долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 16.12.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час проведення повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача. виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
11.08.1990 був спущений на воду на річці «Інгул» в акваторії заводу добудований за державні кошти на 75% військовий крейсер (стара назва «Адмірал Любов»; нова назва «Україна») проекту 1164, заводський номер №2011 (далі - крейсер).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.09.2005 №385-р, із змінами та доповненнями, доручено Міністерству оборони України взяти на облік ракетний крейсер «Україна» як майно Збройних Сил та забезпечити його утримання у межах призначень, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для забезпечення функціонування Збройних Сил.
За твердженнями позивача, оскільки необхідне фінансування для завершення будівництва крейсера припинилось, заводом, з залученням підрядників для виконання спеціальних робіт, надавались безперервні послуги та виконувались роботи з утримання крейсера (технічно готового на 95%), фінансування яких здійснювалося з державного бюджету України на підставі укладених з міністерством договорів.
01.09.2014 між міністерством (замовник) і заводом (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг та робіт за державні кошти №247/1/14/6-61/1155 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язується у 2014 році надати послуги та виконати роботи з утримання недобудованого ракетного крейсера проекту 1164, заводський номер 2011 замовнику з дотриманням вимог законодавства згідно специфікації послуг та робіт з утримання корабля за річним планом закупівель міністерства на 2014 рік згідно з додатком 1, а замовник - прийняти через 1301 Головне військове представництво міністерства та оплатити надані послуги і виконані роботи (пункт 1.1 договору).
Відповідно до п.2.1 договору орієнтована вартість послуг та робіт за договором складає 5 528 585,90 грн, яка визначена на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів з визначення орієнтованої ціни на надання послуг та виконання робіт, складених виконавцем відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань планування, обліку і розрахунку собівартості робіт та наданого представником замовника висновку (від 26.06.2014 №583) про рівень орієнтованої ціни разом з аналізом елементів витрат, складеного на підставі проведеного аналізу собівартості та трудомісткості робіт та розгляду розрахунково-калькуляційних матеріалів з визначення орієнтованої ціни наданн послуг та виконання робіт за договором та акцептованої пропозиції за результатами застосування переговорної процедури закупівлі (витяг з протоколу від 18.08.2014 №75/281/4, з урахуванням рішення Міністра оборони України від 16.07.2014 №1504/з).
У п.10.1 договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. На підставі частини 3 ст.631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони встановлюють, що умови договору застосовуються до відносин, що виникли між ними до його укладання, а саме: надання послуг та виконання робіт з утримання корабля з 01.04.2014 (підстава: ст.631 ЦК України, рішення Міністра оборони України вх. №1504/з від 16.07.2014, лист Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України від 23.06.2014 №287/5/1460, лист Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України від 19.06.2014 №234/2965).
Додатковою угодою від 24.12.2014 № 1 сторони внесли наступні зміни у договір:
- пункт 1.1 договору доповнено абзацом такого змісту: «На підставі пункту 6 статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» виконавець зобов'язується з 1 січня по 17 лютого 2015 надати послуги та виконати роботи з утримання корабля; обсяг наданих послуг та виконання робіт у 2015 році не може перевищувати 20 відсотків вартості, визначеної у пункті 2.1 договору; зобов'язання замовника з прийняття і оплати послуг та робіт у 2015 році виникають після укладення додаткової угоди»;
- пункт 2.1 доповнено абзацом: «Обсяг фінансування та зобов'язання сторін у 2014 році складають 5 413 910,64 грн, що відповідає вартості фактично наданих послуг та виконаних робіт виконавцем у 2014 році (з 01.04.2014 по 31.12.2014»;
- пункт 4 доповнено абзацом: «Строк надання послуг та виконання робіт у 2015 році - до 17.02.2015»;
- перший абзац пункту 10.1 викладено в такій редакції: «Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 17 березня 2015 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором».
У п.2 додаткової угоди від 24.12.2014 сторони погодили, що усі інші умови договору, що не змінені цією додатковою угодою, залишаються без змін.
Частиною 2 ст.628 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним, оскільки містить в собі елементи договору про надання послуг та договору підряду.
Частина 1 ст.901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
За твердженнями позивача, завод надав послуги та виконав роботи з утримання крейсера з 1 січня по 17 лютого 2015 та надіслав замовнику відповідні акти для оплати із супровідними листами від 20.02.2015 №36/219 та від 01.04.2015 № 36/371.
Також, на адреси головного представництва замовника та міністерства надсилалась претензія від 30.03.2015 № 36/357 про підписання актів надання послуг і виконання робіт у січні 2015 року.
На вказані листи позивач отримав від відповідача відповіді (від 04.03.2015 № 259/582, від 14.04.2015 № 259/1072), в яких вказувалось про те, що зобов'язання замовника з прийняття і оплати послуг та робіт у 2015 році виникають після укладання відповідної додаткової угоди.
14.05.2015 завод звернувся до міністерства з пропозицією № 36/540 про внесення змін до договору шляхом підписання доданої до неї у 2-х примірниках додаткової угоди № 2 до договору.
Вказана пропозиція отримана відповідачем 19.05.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте, відповідач відповідь на вказану пропозицію не надав, додаткової угоди № 2 до договору не підписав.
Необхідність укладення додаткової угоди №2 до договору завод обґрунтовує тим, що утримання крейсера є безперервним технологічним процесом і починаючи з 1 січня поточного року позивач самостійно утримує крейсер. Фактичні витрати заводу з утримання крейсера з 1 лютого 2015 до 01 квітня 2015 складають 1 997 996,49 грн.
Отже, позивач просить суд внести зміни до договору відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди №2 до договору, виклавши пункти 2.1 та 10.1 договору в наступній редакції:
1.1. Пункт 2.1 договору викласти у наступній редакції:
«Загальна сума договору складає 6 496 691 (шість мільйонів чотириста дев'яносто шість тисяч шістсот дев'яносто одна гривня) грн 72 коп, у тому числі ПДВ 1 082 781, 95 грн, яка складається з:
Вартості наданих послуг та виконання робіт з 01.04.2014 по 31.12.2014 - 5 413 910 (п'ять мільйонів чотириста тринадцять тисяч дев'яносто десять) грн 64 коп, у тому числі ПДВ 902 318,44 грн, що визначена на підставі актів № № 1-10.
Граничної ціни послуг та робіт в період з 1 січня по 17 лютого 2015 - 1 082 781 (один мільйон вісімдесят дві тисячі вісімдесят одна) грн 08 коп, у тому числі ПДВ 180 463, 51 грн.
Обсяг фінансування та зобов'язання сторін за період з 01.01 по 17.02 у 2015 році за загальним фондом складає 1 082 781 (один мільйон сімдесят дві тисячі вісімдесят одна) грн 08 коп.».
1.2 Пункт 10.1 договору викласти у наступній редакції:
«Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 31.12.2015 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань».
Також, завод просив суд зобов'язати міністерство оформити запропоновану позивачем додаткову угоду № 2 до договору у встановленому порядку.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновками суду першої інстанції що позивачем невірно обраний спосіб захисту, виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, ракетний крейсер «Україна» взято на облік Міністерством оборони України як майно Збройних Сил.
Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.
У статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч.2 ст.2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
Частина 1 ст.1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності у Збройних Силах України, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 84 ГПК України визначає, що у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач просить внести зміни до договору, виклавши п.2.1 та 10.1 договору в редакції позивача та зобов'язати міністерство оформити запропоновану позивачем додаткову угоду №2 у встановленому порядку.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що суд не повинен формально підходити до вирішення спору, при прийнятті рішення мають бути встановлені дійсні обставини справи, а рішення має не лише по формі, а й по суті, бути законним.
При цьому точність юридичного формулювання: «зобов'язати укласти договір у редакції позивача» чи «визнання договору укладеним в редакції позивача» не може завадити суду розглянути переддоговірний спір та реалізувати право позивача (передбачене ст.ст. 55,124 Конституцією України та п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) на судовий розгляд.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.09.2015 у справі №907/242/15.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Стаття 905 ЦК України визначає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст.598 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як зазначалось вище, договір (в редакції додаткової угоди від 24.12.2014 №1) набирає чинність з дня його підписання і діє до 17 березня 2015 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.
У п.8.1 договору визначено, що умовами припинення (розірвання) договору, зокрема, є закінчення строку договору.
Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.
Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.
За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши наведені умови договору, встановив, що укладений між позивачем та відповідачем договір, в силу положень п.8.1 договору припинив свою дію з 18.03.2015 у зв'язку із закінченням строку.
Крім того, за умовами укладеного правочину зміни до договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до договору. Питання щодо внесення змін до договору може вирішуватись сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.
Додаткові угоди до договору укладаються у письмові формі та підписуються сторонами або уповноваженими на те їх представниками і є його невід'ємною частиною (п.10.4 договору).
Доказів погодження сторонами питання щодо внесення змін до договору за 7 календарних днів до закінчення його строку матеріали справи не містять.
Не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 №7).
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).
За таких обставин, оскільки висновки суду першої інстанції при розгляді спору про внесення змін до договору та зобов'язання відповідача оформити запропоновану позивачем додаткову угоду №2 не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, проте за наслідками розгляду позовних вимог заводу господарський суд прийняв рішення, резолютивна частина якого є правильною, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у даній справі.
Скаржник у апеляційній скарзі заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору, яке обґрунтоване скрутним матеріальним становищем заводу, наявністю багатомільйонної заборгованості по заробітній платі та кредитним зобов'язанням, накладенням на банківські рахунки арештів в межах декількох виконавчих проваджень.
Стаття 8 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 про прийняття апеляційної скарги до провадження відстрочено сплату судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції до моменту прийняття постанови за результатами перегляду рішення у даній справі.
Суд не позбавлено права застосувати щодо одного й того самого заявника і за однією й тією ж його заявою (скаргою) як відстрочення, так і розстрочення сплати судового збору, або зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати, причому зазначені дії можуть мати місце у різній послідовності (наприклад, спочатку відстрочення сплати судового збору, а потім зменшення його розміру, або навпаки - спочатку зменшення розміру судового збору, а згодом відстрочення його сплати) або в сукупності (зокрема, одночасне зменшення розміру судового збору і відстрочення його сплати) (п.3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7).
Сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (рішення Європейського суду з прав людини від 19.08.2001 у справі «Крез проти Польщі»).
Відтак, враховуючи зазначене вище, а також те, що наведені заявником обставини є достатніми для звільнення від сплати судового збору, встановленого за подання апеляційної скарги, колегія суддів задовольняє клопотання Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» та звільняє його від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі №910/15642/15 - без змін.
2. Матеріали справи №910/15642/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Л.М. Ропій
Н.Ф. Калатай