30 листопада 2015 рокусправа № 808/2922/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:ОСОБА_1, суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
секретарі судового засідання: Портненко М.В.,
за участі позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 808/2922/15 за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
Позивач 02.06.2015 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГТУЮ у Запорізькій області про його звільнення № 412/07-12 від 22.04.2015 року;
- визнати незаконним звільнення позивача (дії відповідача у справі щодо видачі трудової книжки як фактичного звільнення та припинення трудових відносин);
- зобов'язати відповідача поновити позивача на роботі на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
- зобов'язати відповідача оформити трудові відносини з позивачем на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області, як такого, що виконував роботу без укладення трудового договору, та встановити період такої роботи;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, як працівнику, що виконував роботу на посаді начальника відділу судової роботи без укладення трудового договору (у відповідності до штатного розпису за вакантною посадою, на яку позивача було переведено виконуючим обов'язки);
- стягнути на користь позивача 20002,50 грн. в якості компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення;
- зарахувати витрачені позивачем кошти в розмірі 1996,80 грн. на винагороду спеціалісту-криміналісту до складу судових витрат і здійснити їх розподіл у відповідності до ст. 94 КАС України за результатами розгляду справи;
- допустити негайне виконання рішення про поновлення позивача на роботі.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області № 121/1 від 04.05.2007 року ОСОБА_2 був переведений (призначений) на посаду головного спеціаліста сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області, як такий, що пройшов стажування (а.с.179-181 т. 1).
04.02.2013 року ОСОБА_2 подав заяву про призначення його з 04.02.2013 року на посаду завідувача сектору представництва інтересів держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника ОСОБА_4 (а.с.121 т. 2).
На підставі вказаної вище заяви наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області № 143/07-11 від 04.02.2013 року позивача призначено з 04.02.2013 року на посаду завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника ОСОБА_4 (а.с.122 т. 2).
05.04.2013 року ОСОБА_2 подав заяву про продовження дії строкового трудового договору, укладеного відповідно до наказу ГУЮ від 04.02.2013 року №143/07-11 на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області з 08.04.2013 року на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_4 (а.с.137 т. 2).
На підставі вказаної вище заяви наказом Головного управління юстиції у Запорізькій області № 318/07-11 від 05.04.2013 року позивачу продовжено дію строкового трудового договору, укладеного згідно наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 04.02.2013 року № 143/07-11, на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області з 08.04.2013 року, на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_4 (а.с.138 т. 2).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 18.02.2015 року № 175/07-12 покладено на ОСОБА_2, завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області, виконання обовязків начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 18.02.2015 рокум до вирішення питання про призначення керівника (а.с.153 т. 2).
Вказані обставини сторонами не заперечувались.
20.04.2015 року основним працівником - завідувачем сектору представництва інтересів держави в судах, ОСОБА_4 подано заяву про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та вважати її такою, що приступила до виконання обов'язків на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах з 23.04.2015 року (а.с.71 т. 1).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 20.04.2015 року №407/07-12 перервано ОСОБА_4, завідувачу сектору представництва інтересів Держави в судах, відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та вважати особу такою, що приступила до виконання обов'язків на цій посаді з 23.04.2015 року (а.с.72 т. 1).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 22.04.2015 року № 412/07-12 ОСОБА_2 було звільнено 22.04.2015 року з посади завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах Головного управління юстиції у Запорізькій області у зв'язку з закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.76 т. 1).
Працівниками ГТУЮ у Запорізькій області 22.04.2015 року складено акт про те, що позивач ознайомився з наказом про його звільнення, від проставляння підпису про ознайомлення з наказом відмовився, отримати трудову книжку відмовився (а.с.78 т. 1).
23.04.2015 року позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення направлено лист за вих.№07-40/3045 про звільнення та підстави звільнення, також запропоновано прибути для отримання трудової книжки (а.с.79, 80 т. 1).
Позивач 28.04.2015 року отримав трудову книжку та ознайомився з наказом про його звільнення під розписку (а.с.25-26 т. 1).
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з закінченням строку трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 статті 23 КЗпП України).
ОСОБА_2, подавши власноруч заяву про призначення його з 04.02.2013 року на посаду завідувача сектору представництва інтересів держави в судах ГУЮ у Запорізькій області на період соціальної відпустки по вагітності та пологам основного працівника ОСОБА_4, а потім подавши заяву про продовження дії строкового трудового договору, укладеного відповідно до наказу ГТУЮ від 04.02.2013 року №143/07-11 на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ у Запорізькій області з 08.04.2013 року на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_4, уклав з відповідачем строковий трудовий договір за власним бажанням та з урахуванням інтересів позивача на строк, вказаний ним у заяві про призначення на посаду завідувача сектору представництва інтересів держави в судах ГУЮ у Запорізькій області.
Згідно п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 ст.23 КЗпП України).
Закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для його припинення за пунктом 2 статті 36 КЗпП, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх розірвання.
З цієї підстави припиняються строкові трудові договори, контракти та трудові договори, укладені на час виконання певної роботи, а також трудові договори тимчасових працівників після закінчення тимчасової роботи і сезонних працівників - після закінчення сезону.
Отже, за загальним правилом, у цьому разі жодна зі сторін трудового договору не має права перешкоджати іншій стороні в припиненні трудових відносин. Втім, якщо строковий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП, - умова про строк є незаконною. Посилання апелянта на застосування ч.1 ст.39-1 КЗпП України та продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
В даному випадку після закінчення строку трудового договору (22.04.2015 року) трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично не тривали. Останній робочий день, який фактично відпрацював позивач - 22.04.2015 року (середа). Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи табелями обліку робочого часу (а.с.151-157 том 1).
З 23.04.2015 року фактично до виконання обов'язків приступила ОСОБА_4.
До тогож, відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, як сторона строкового договору, поставила вимогу про розірвання трудових відносин з ОСОБА_2, видавши наказ про звільнення останнього саме з 22.04.2015 року.
Посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_4 20.04.2015 року була написана заява про переривання нею відпустки по догляду за дитиною та бажання вийти на роботу з 21.04.2015 року, а не з 23.04.2015 року, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.
Особа, що знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, має право в будь-який час скористатись правом перервати таку відпустку та приступити до роботи на посаді, що зберігається за нею на весь період вказаної відпустки. Колегія суддів зазначає, що подання такої заяви є волевиявленням особи.
Навіть, якщо ОСОБА_4 було подано заяву про переривання нею відпустки по догляду за дитиною з 21.04.2015 року, а потім вказана особа визначила іншу дату переривання відпустки та бажання приступити до роботи з 23.04.2015 року, то це є її особистим бажанням та волевиявленням.
Саме за заявою ОСОБА_4 від 20.04.2015 року наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 20.04.2015 року №407/07-12 перервано останній відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та визнано особу такою, що приступила до виконання обов'язків на посаді завідувача сектору представництва інтересів Держави в судах ГУЮ в Запорізькій області з 23.04.2015 року (а.с.72 т. 1).
З вказаним наказом ОСОБА_4 була ознайомлена 20.04.2015 року, погодилась з цим наказом та не оскаржувала його.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГТУЮ у Запорізькій області № 412/07-12 від 22.04.2015 року про звільнення ОСОБА_2.
Вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити його на посаді начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області взагалі не ґрунтується на закону, оскільки судом не встановлено протиправності наказу про звільнення ОСОБА_2, позивач обіймав іншу посаду (що підтверджується записом у трудовій книжці - а.с. 213-214 т.2), на посаду начальника відділу судової роботи та міжнародного співробітництва ГТУЮ у Запорізькій області позивач не був призначений або переведений у встановленому законом порядку, з вказаної посади він не звільнявся.
Інші позовні вимоги ОСОБА_2 також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про незаконність та скасування наказу про звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 808/2922/15 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 808/2922/15 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 04 грудня 2015 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак