01 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: судді Харченка В.В.
Суддів: Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
Чалого С.Я.
Гончар Л.Я.
при секретарі: Коротких В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою закритого акціонерного страхового товариства «Новий Дніпро» на рішення господарського суду Запорізької області від 12 вересня 2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року у справі за позовом закритого акціонерного страхового товариства «Новий Дніпро» до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання недійсним рішення, -
У липні 2005 року закритеакціонернестраховетовариство «Новий Дніпро»звернулося до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12 вересня 2005 року, залишеним без змін постановоюЗапорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року в задоволенні позовних вимог закритого акціонерного страхового товариства «Новий Дніпро» відмовлено.
В касаційній скарзі закрите акціонерне страхове товариство «Новий Дніпро» просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі не існує спору відносно розміру фінансових санкцій, який визначено відповідачем у спірному рішенні.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-ІУ (далі Закон про пенсійне страхування) позивач є страхувальником, як роботодавець, який виконує працю найманих працівників та відповідно до ст. 15 цього Закону є платником страхових внесків.
Згідно статті 19 Закону про пенсійне страхування, страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до п. п. 4.4 п. 4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.03 року №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.04року за №64/8663, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування нараховуються на суми доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового договору або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподаткованого доходу.
Види оплати праці, що входять до заробітної плати, передбачені Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.04 року № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.04 року за № 114/8713, підпунктом 2.3.4. п. 2.3 якої передбачено, що відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування входить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Посилання позивача на лист Пенсійного фонду України від 2.04.04 року №3196/04 безпідставні, оскільки в ньому мова йде про встановлення надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством. Накази №21-осн. від 16.08.04 року та № 02-осн. від 4.01.05 року не встановлюють зазначених надбавок. Позивачем не надано доказів того, що зазначені у списках (а. с. 48-55) працівники є його працівниками, з цих списків не вбачається, чи отримані працівниками кошти виплачені як заохочувальні виплати у зв'язку з проїздом до міста роботи, чи у зв'язку з виконанням службових завдань. Тому перелічені документи не є належними доказами на підтвердження доводів позивача.
Що стосується відшкодування вартості проїзду транспортом загального користування особам, які працюють за договором доручення, то, слід зазначити, що надані договори доручення датовані 30.12.05 року, прізвища страхових агентів Волкової та Чернікової, з якими вони укладені не фігурують у списках працівників яким виплачувались кошти, в цих договорах вартість проїзду транспортом загального користування не виділена з винагороди страхового агента, як окрема виплата, тому такі договори не підтверджують жодної обставини спору.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що на суми відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування нараховуються внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Що стосується порушення посадовими особами відповідача правил проведення перевірки, необхідно зазначити, що відповідно до п. п. 3.1, 3.2 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з дотриманням чинного законодавства платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 21.03.03 року № 6-5, який зареєстрований Міністерством юстиції України 13.05.03 року за № 359/7680, встановлено, що акт документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами органами Пенсійного фонду України, які здійснювали перевірку, та посадовими особами платника або фізичною особою, яка використовує працю найманих працівників. Після підписання акта перевірки один його примірник передається керівнику уповноваженій особі платника, про що на останній сторінці робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала акт із зазначенням його посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акту. Акт перевірки з додатками було направлено позивачеві листом №01/03-586 від 17.03.05 року, тому цю обставину не можна розцінювати, як порушення порядку проведення перевірки, яке призвело до прийняття незаконного акту.
Твердження позивача про порушення УПФ України ч. 4 п. 1.5 вищезазначеного Порядку, спростовується змістом акту № 13 від 14.03.05 року, в якому викладено всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника, які мають відношення до фактів виявлених правопорушень законодавства, головний спеціаліст виклав всі факти виявлених правопорушень в акті документальної перевірки з посиланням на первинні документи, як це вимагає Порядок. Те, що в акті не вказаний такий вид діяльності позивача, як страхування життя людини, не має значення для справи.
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9.07.2003 року № 1058, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9.07.2003 року № 1058, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Оскільки судовірішення відповідаютьвимогам матеріального та процесуального права, то вонине можутьбути скасованічи зміненіз підстав, наведенихв касаційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ух в а л и л а:
Касаційну скаргу закритого акціонерного страхового товариства «Новий Дніпро»залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 12 вересня 2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного
суду України Харченко В.В.