03 грудня 2015 рокусправа № 804/2055/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Прокопчук Т.С.
суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року по справі
за позовом ОСОБА_2 особи - підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, треті особи Приватне підприємство «Базіс - опт», Приватне підприємство «Муксун» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Позивач ОСОБА_2 особа - підприємець ОСОБА_3О (далі - ФОП ОСОБА_4О) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ОСОБА_1 ОДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0030911703 від 23.10.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 28 778 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 389 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04. 2015 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення№0030911703 від 23.10.2014 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 863,34 грн.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 ОДПІ подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ОДПІ в період з 09.10.2014 року по 14.10.2014 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Базіс-Опт», ПП «Мускун», ПП «Веста Метаопт» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт № 3818/17-03/НОМЕР_1 від 15.10.2014 року.
Відповідно до викладених в акті перевірки висновків позивачем порушено приписи п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 28 778 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 23.10.2014 року, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 28 778 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 389 грн.
Не погодившись з даним податковим повідомлення - рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарги позивача податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення - рішення в судовому порядку.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до приписів п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).
Згідно вищевказаних норм, ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту. Пунктами 201.8. та 201.9. ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Із матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_3 укладено наступні договори, а саме: з ПП «Базіс-опт» договір на ремонт техніки, вузлів та агрегатів №264-14 від 12.07.2014 року; з ПП «Муксун» договір про надання послуг за транспортним обслуговуванням №54 від 31.01.2014 року , договір на експедиційне супроводження №109 від 29.04.2014 року, договір на ремонт техніки, вузлів та агрегатів №256 від 09.07.2014 року; з ПП «Веста Метаоп» договір про надання послуг з транспортного обслуговування№68-14 від 01.07.2014 року.
Виконання вищевказаного договору підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV, а саме: податковими накладними, актами надання послуг, товаро-транспортними накладними, банківськими виписками здійснення оплати тощо.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем правомірно віднесено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за липень 2014 року, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Оскільки відповідачем не надані належні докази нереальності укладених позивачем з контрагентами правочинів, також не існує судових рішень, якими контрагенти позивача визнані фіктивними, а їх установчі документи - недійсними, на час дії угод ПП «Базіс-опт», ПП «Муксун», ПП «Веста Метаоп» були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, мали право виписувати та надавати податкові накладні, не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем висновок про нереальність правочинів з зазначеними контрагентами зроблений на припущеннях.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що винесене ОСОБА_1 ОДПІ податкове повідомлення - рішення№0030911703 від 23.10.2014 року є неправомірним та підлягає скасуванню.
Судом першої інстанції правомірно у відповідності до приписів ст. 94 КАС України, стягнуто на користь позивача здійснені ним документально підтверджені судові витрати в сумі 863,34 грн.
Доводами апеляційної скарги зазначені обставини не спростовуються.
За таких обставин суд вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Т.С. Прокопчук
Суддя: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова