27 листопада 2015 рокум. Ужгород№ 807/2165/15
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С. А.
при секретарі судових засідань - Приходько Т.В.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивач - ОСОБА_1
представник відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч - польова пошта НОМЕР_1 ), в якій просить:
1) Визнати протиправними дії Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 в частині одностороннього внесення змін до п.12 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України від 19.04.2011 року.
2) Зобов'язати Військову частину - польова пошта НОМЕР_1 :
- звільнити ОСОБА_1 з військової служби;
- виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини і направити на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Позовні вимоги мотивовані наступним. ОСОБА_1 , з 19.04.2011 року по 18.04.2014 року у відповідності до Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України від 19.04.2011 року, проходив військову службу в Збройних силах України. Позивач зазначає, що термін дії вищевказаного Контракту сплив 18.04.2014 року.
Заявою від 16.04.2014 року позивачем було повідомлено відповідача про прийняте рішення з приводу небажання продовжити військову службу на контрактній основі та звільнення зі служби у зв'язку із цим. Однак, відповідачем не прийнято наказу про звільнення його з військової служби і не виключено зі списків особового складу ні військової частини, ні Збройних Сил України.
Позивач зазначає, що його звернення від 05.08.2015 року відповідачем проігноровано, з підстав продовження терміну дії договору - контракту, при цьому, як на правову підставу своїх дій, а саме продовження чинності контракту з 19.04.2014 року, відповідач вказує на Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» без номера та дати. На час припинення Контракту діяв Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року, проте жоден з його пуків не вказує на оголошення особливого періоду або продовження дії Контрактів про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. Особи мобілізовані (призвані) на підставі цього Указу підлягають звільненню в запас на підставі п. 4 та 6 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року.
Відповідно до п. 34. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту, в даному випадку - 18.04.2014 року.
Пункт. 9 Контракту вказує, що його умови можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі, однак згоди на зміну умов Контракту в тому числі і терміну його дії ОСОБА_1 не давав.
Таким чином, враховуючи, що продовження строку контракту оформлюється письмовими наказами по особовому складу, які видаються командирами військових частин, одностороннє внесення змін до контракту відповідачем, на переконання позивача порушує (обмежує) його права і охоронювані законом інтереси. Поряд з наведеним, ще однією обставиною яка унеможливлює дію Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України від 19.04.2011 року, позивач зазначає наявність обвинувального вироку суду щодо нього, що набрав законної сили.
В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві. Просив суд такий задовольнити повністю.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, однак 27.11.2015 року до суду надійшло клопотання від такого про розгляд справи за відсутності представника В/ч - польова пошта НОМЕР_1 . Також зазначив, що проти задоволення позову заперечує.
09.10.2015 року відповідачем було подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких зазначив, що контракт про проходження служби позивача був укладений по 18.04.2014 року, а отже діяв під час настання особливого періоду, що означає, що дія контракту, продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону. На рахунок наявного вироку суду, відповідач зазначив, що цим же вироком його звільнено від відбування покарання в порядку ст.75 КК України зі встановленням іспитового строку. Тобто на даний час військовослужбовець не є позбавленим волі.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби та виконання службових обов'язків у Збройних Силах України є: Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 548-XIV, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2233-ХІІ військова служба - є державною службою особливого характеру.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.04.2011 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_2 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (а.с. 7-9). В останньому зазначено, що такий є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, а саме - 3 роки.
Так, 16.04.2014 року, позивачем було подано заяву на ім'я Командира 1 механізованої роти, в якій просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з лав Збройних сил України за статтею 26 частини 6 підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з ч.12 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України вбачається, що з 19.04.2014 року чинність такого було продовжено ТВО Начальника штабу військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_3 , у зв'язку з затвердженням Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» понад термін дії контракту до оголошення демобілізації.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VII, в Україні оголошено часткову мобілізацію.
Згідно із ст.ст.1, 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.1 Закону України «Про оборону України», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З оголошенням мобілізації в державі настає особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Особливий період охоплює час мобілізації (45 діб), воєнний час (час від закінчення мобілізації до припинення конфлікту) та частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (час від припинення конфлікту до оголошення демобілізації).
Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, в тому числі відповідно до ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Таким чином, з 18.03.2014 року, тобто з набранням чинності рішення про часткову мобілізацію в Україні, і на період до оголошення мобілізації ОСОБА_1 не міг бути звільнений з військової служби, оскільки відносно нього не існувало підстав для звільнення військово службовця, передбачених ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з настанням в країні особливого періоду.
Так, 20.03.2015 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було винесено вирок (а.с. 16-17), яким визнано ОСОБА_1 винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст.407 ч.3 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі. Водночас, на підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 року іспитового строку не вчинить новий злочин, виконає покладені на нього обов'язки. Вирок набрав законної сили 21.04. 2015 року.
Згідно п. «є» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби.
У відповідності з п. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть, дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом, а згідно п. 27 цього ж Статуту, за вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Пункт 246 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, яким за вироком суду призначено покарання, не пов'язане з позбавленням або обмеженням волі, та ті яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, в порядку, визначеному цим Положенням. При прийнятті рішення про залишення зазначених військовослужбовців на військовій службі враховуються високі професійні, ділові та моральні якості військовослужбовців, нагальна потреба в таких фахівцях, попереднє ставлення їх до військової служби та придатність до неї за станом здоров'я, наявність державних нагород, вид і ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Суд зазначає, що п. 246 даного Положення передбачає право командира залишити на військовій службі військовослужбовця, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, на підставі клопотання (відповідного рішення) командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу.
Відповідного клопотання (рішення) Командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби не надходило та не приймалось.
Оскільки Командир військової частини польова пошта НОМЕР_1 не видав наказ про звільнення позивача з військової служби у запас за п. «є» частини 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили), суд розцінює таке рішення як пасивне рішення про залишення на військовій службі військовослужбовця, що є його правом.
У зв'язку з наведеним вище, суд доходить висновку про правомірність дій військової частини польова пошта НОМЕР_1 в частині продовження дії Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України від 19.04.2011 року.
Також, слід зазначити, що оскільки суд прийшов до висновку про законність дій відповідача, то позовні вимоги позивача в частині звільнення його із військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини, задоволенню також не підлягають.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в даному випадку, як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій.
Враховуючи наведене, а також те, що посилання позивача з приводу даного позову на докази надані ним в його обґрунтування не спростовують фактичних обставин справи та заперечень наданих відповідачем, тому суд вважає, що в задоволенні даного позову слід відмовити, як необґрунтованого та безпідставного.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
СуддяC.А. Гебеш