2 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.
при секретарі Архіповій А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування, пені та інфляційних втрат,
встановила:
у серпні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 5 425грн. 31коп., пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у сумі 523грн. 01коп., 1000грн. витрат на правову допомогу та 243грн. 60коп судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 23 вересня 2013р. сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений його транспортний засіб ЗАЗ 11058-42, реєстраційний номер НОМЕР_1. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Газель, реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу №АВ 9220925 від 11 січня 2013р. в НАСК «Оранта».
Позивач стверджував, що відповідачем даний випадок був визнаний страховим, визначений розмір страхового відшкодування у сумі 5 425грн. 31коп. та встановлена дата виплати - грудень 2013р. Проте, відповідач страхове відшкодування не виплачує, у зв'язку із чим воно підлягає примусовому стягненню з урахуванням пені, яка передбачена ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У лютому 2015р. позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути пеню у сумі 1288грн. 60коп., 1350грн. 82коп. інфляційних втрат та 181грн. 92коп. - три відсотка річних.
Рішенням суду від 12 лютого 2015р. позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 5425грн. 31коп. страхового відшкодування, 1000грн. за надання правової допомоги та 243грн. 60коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач посилається на неправильне застосування судом ч. 2 ст. 625 ЦК України,
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/15577/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Куренков Є.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
оскільки у відповідача виникло грошове зобов'язання по виплаті страхового відшкодування.
- 2 -
Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.74, 76), у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового розгляду не подали, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і відповідачем підтверджено, що 23 вересня 2013р. у результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль ЗАЗ 11058-42, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував позивач.
Відповідач визнав, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 - водія транспортного засобу Газель, реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу №АВ 9220925 від 11 січня 2013р. в НАСК «Оранта», і вказаний випадок був визнаний страховим.
Також відповідач визнав, що позивач 29 жовтня 2013р. звернувся до НАСК «Оранта» із заявою про виплату страхового відшкодування і відповідно до проведеного дослідження та зібраних документів було розраховано розмір страхового відшкодування у сумі 5 425грн. 31коп., яке на момент звернення позивача до суду не виплачено.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22.1. зазначеного закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 36 вказаного закону страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти
рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, у разі невизнання майнових вимог заявника - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача розмір страхового відшкодування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є стороною договору страхування.
Проте, погодитися з таким висновком суду не можна з таких підстав.
У преамбулі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
- 3 -
Згідно ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, норми вказаного закону регламентують виплату страхового відшкодування не особі, з якою укладений договір обов'язкового страхування, а саме особі, якій був завданий збиток забезпеченим транспортним засобом, а відповідно до ст. 36.5 закону пеня сплачується саме особі, яка має право на отримання страхового відшкодування відповідно до норм даного закону, а не страхувальнику.
За таких обставин, саме позивач, як особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, що визнав відповідач, має право і на отримання пені відповідно до положень вказаної норми закону, оскільки страховик у встановлений законом строк не виплатив страхове відшкодування, а правова позиція Верховного Суду України, на яку посилався відповідач у своєму запереченні на позов, суперечить вказаній нормі закону.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути пеню, починаючи з 1 січня 2014р., посилаючись на те, що розмір страхового відшкодування був узгоджений у грудні 2013р.
Відповідачем вказане твердження позивача спростовано не було, а також відповідачем не було надано суду даних, коли саме був складений страховий акт та узгоджений розмір страхового відшкодування, тому колегія суддів вважає, що твердження позивача є доведеними і розмір пені підлягає розрахунку з 1 січня 2014р. по 12 лютого 2015р., що становить 1300грн. 14коп. (розрахунок виконаний за допомогою програми ПРАВО). При цьому, у розрахунку, наведеному позивачем, правильно зазначений розмір облікової ставки НБУ та період її дії.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У справі 6-49цс12 Верховним Судом України висловлена правова позиція про те, що зобов'язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов'язанням, у разі невиконання якого одночасно можуть застосовуватись наслідки, передбачені як нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, так і нормами ст. ст. 549 - 550 ЦК України.
Крім того, стаття 625 ЦК України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися
- 4 -
між сторонами на підставі договору обов'язкового страхування наземного транспорту, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і безпідставно відмовив у задоволенні цих позовних вимог, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.
При цьому, колегія суддів вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України.
Розмір інфляційних втрат розраховується виходячи із суми заборгованості та враховуючи сукупний індекс інфляції, який за період з 1 січня 2014р. по 12 лютого 2015р. становить 128,7%, тому інфляційні втрати складають 1 557грн. 06коп. (розрахунок здійснено за допомогою програми ПРАВО).
Три відсотки річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 365 : 100. Строк прострочки з 1 січня 2014р. по 12 лютого 2015р. становить 408 днів, тому стягненню підлягає 181грн. 93коп.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 1288грн. 60коп., інфляційні втрати у сумі 1350грн. 82коп. та три відсотка річних у сумі 181грн. 92коп.
Колегія суддів вважає, що стягненню підлягають суми, розрахунок яких зроблений колегією суддів, що не є виходом за межі позовних вимог, відповідно до положень ст. 11 ЦПК України, так як позивачем допущені арифметичні помилки, а позовні вимоги полягали у стягненні пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 121грн. 80коп.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015р. в частині відмови у позові скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 пеню у сумі 1300грн. 14коп., інфляційні втрати у сумі 1 557грн. 06коп. та три відсотка річних - 181грн. 93коп.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 повернення сплаченого за подачу апеляційної скарги судового збору у сумі 121грн. 80коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: