25 листопада 2015 року м. Київ К/9991/30025/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),
Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3 до Обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії Обласного центру медико-соціальної експертизи про зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року,
У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в подальшому уточненим, про зобов'язання відповідача встановити 80% втрати працездатності та 2 групу інвалідності.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 має хронічні хвороби, неодноразово проходив лікування у медичних установах, про що свідчать виписки з історії хвороби та інші медичні документи, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до виписки з акту огляду ЛТЕК від 28 березня 1994 року позивачу встановлено 40% втрати працездатності внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Калінінського місцевого суду м. Донецька від 27 травня 2002 року за позовом ОСОБА_3 до Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань, Донецької облМСЕК про зобов'язання дати висновок про визнання захворювань професійними, уточнення часу встановлення інвалідності, позовні вимоги задоволені частково. Донецьку обласну МСЕК зобов'язано зарахувати у строк встановлення стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 40% та інвалідності 3 групи в період з 7 грудня 1993 року по 28 березня 1994 року. У позові в частині визнання інших захворювань професійними, встановленні суперечностей в діагностування та лікування рішенням суду відмовлено. Як встановлено за зазначеним судовим рішенням встановлено, що рішенням Донецької МСЕК від 28 березня 1994 року позивачу встановлена 3 група інвалідності. Зазначене судове рішення набрало законної сили 27 жовтня 2003 року.
При розгляді справи за позовом позивача до Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань, Донецької облМСЕК рішенням Калінінського місцевого суду м. Донецька від 27 травня 2002 року досліджена правомірність встановлення стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 40% та інвалідності 3 групи, що при розгляді зазначеної справи не оспорювалось.
Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 2 жовтня 2008 року та довідки серії ДОН-04 №051888 при повторному огляді позивачу підтверджена 3 група інвалідності.
Суть даного спору полягає у незгоді позивача з встановленими ступенем втрати працездатності та групою інвалідності.
Згідно з пунктом 1.1. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженому наказом МОЗ України від 22 листопада 1995 року №212, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 березня 1996 року за №136/1161, на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов'язки, в тому числі: встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потерпілим, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; встановлення причинного зв'язку смерті інвалідів з наслідками раніше отриманого каліцтва чи професійним захворюванням.
Розділ 3 вказаного Порядку стосовно становлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках містить наступні приписи:
3.1. При встановленні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках МСЕК у кожному конкретному випадку визначає ступінь та тяжкість порушення функцій організму, а при відсутності органу - ступінь компенсації втрачених функцій, можливість потерпілим виконувати роботу за певною професією або роботу однакову за кваліфікацією та оплатою, зокрема, можливість виконувати роботу в звичайних або спеціально створених умовах за основною професією чи близькою до неї за кваліфікацією.
3.2. Рішення про ступінь втрати професійної працездатності та додаткові види відшкодування МСЕК приймає на підставі огляду потерпілого, вивчення медичних документів та результатів функціональних досліджень з урахуванням соціально-трудових факторів (професії, умов праці, характеру, обсягу виконуваної роботи тощо).
3.5. У випадках, коли внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання настає значне зниження можливостей соціальної адаптації з урахуванням соціального фактору та наявності робочих місць встановлюється:
а) 60-50 відсотків при втраті працездатності за основною професією та можливостях працевлаштування потерпілого на роботі з нижчою кваліфікацією;
б) 40-30 відсотків якщо потерпілого можливо використовувати на роботі за своєю професією, але при змінах умов праці та зниженні заробітної плати.
Пунктом 5.4. зазначеного Порядку передбачено, що переогляд потерпілих раніше зазначеного терміну, а також потерпілих, яким ступінь втрати професійної працездатності встановлена безстроково може бути проведений за їх заявою, при зміні стану здоров'я та працездатності, за заявою власника підприємства (установи, організації), якщо аргументи, що викладені в заяві визнані обґрунтованими або при виявленні фактів необґрунтованого рішення МСЕК чи винесенні рішення на підставі підроблених документів, чи за постановою суду.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивач у встановлений законом строк не оскаржував рішення МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності та встановлену групу інвалідності від 2 жовтня 2008 року. Також позивач не подавав заяв про його медичний переогляд у зв'язку зі зміною стану здоров'я та працездатності. Натомість, позивач заявив вимоги про зобов'язання встановити 80% втрати працездатності, встановити 2 групу інвалідності, за відсутністю його переогляду, з чого випливає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
В.І. Ємельянова
О.П. Стародуб