м. Київ
12 листопада 2015 року К/800/59973/14
судді Вищого адміністративного суду України Гончар Л.Я. стосовно рішення Вищого адміністративного суду України у справі №810/872/14-а (№ К/800/59973/14)
Постановою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2015 року №К/800/59973/14 за касаційною скаргою Військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2014 року у справі №810/872/14-а за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, треті особи: СТ “Міраж”, Міністерство оборони України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №683 від 22.11.2006 року касаційну скаргу Військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України задоволено частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2014 року скасовано. Провадження у справі закрито.
На підставі частини третьої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за доцільне висловити окрему думку.
У цьому випадку, задовольняючи вказану касаційну скаргу та закриваючи провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив з того, що за даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Вважаю, що вказаний висновок суду касаційної інстанції є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Відповідно до пункту “а” статті 17 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що при прийнятті рішень про надання земельних ділянок у власність місцева державна адміністрація діє як суб'єкт владних повноважень.
Реалізація у спірних правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.
Так, відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.
Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції.
Положеннями статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок передачі у власність, в користування та в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, встановлено виключні підстави для відмови у наданні земельних ділянок. Така відмова може бути оскаржена до суду. На відміну від зазначеного, частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
На противагу викладеному, у відносинах розпорядження землями державної та комунальної власності органи влади та місцевого самоврядування діють відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням зазначеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єктів владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, я вважаю, що у переданому на вирішення суду спорі наявні визначальні ознаки справи адміністративної юрисдикції.
За вказаних обставин провадження у справі за касаційною скаргою Військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2014 року у справі №810/872/14-а за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, треті особи: СТ “Міраж”, Міністерство оборони України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №683 від 22.11.2006 року закрито помилково.
Суддя Вищого адміністративного
суду України Л.Я. Гончар