17 листопада 2015 року м. Київ К/800/49716/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року
у справі № 818/1276/14
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції у Сумській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Шосткинської ОДПІ у Сумській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення рішення від 26 грудня 2013 року №00000006691701.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року, в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту від 13 грудня 2013 року № 826/17-0103-НОМЕР_1, Шосткинською ОДПІ у Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2013 року № 0000006691701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 84 418,75 грн., в тому числі 67 535 грн. основного платежу та 16 883,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Вимогами пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Броксвіт» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки від 05 березня 2012 року № 11.
На підтвердження реальності господарських операцій, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, в яких відсутня повна адреса навантаження та розвантаження товару, а міститься лише назва міста, докази укладення договору транспортування товару із перевізником відсутні.
Разом з тим, згідно акту від 18 жовтня 2013 року № 12/22-01-04/37958120 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Броксвіт» у останнього відсутні власні торгівельні, офісні та складські приміщення, посадові особи вказаного підприємства у здійсненні господарської діяльності участі не приймали, ТОВ господарських операцій не проводило, а лише використовувалось для прикриття незаконної діяльності третіх осіб, пов'язаної з ввезенням на митну територію України товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту по ланцюгу для інших суб'єктів господарювання, в тому числі ФОП ОСОБА_1
Крім того, вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2014 року встановлено, що економічним результатом документального оформлення від імені ТОВ «Броксвіт» господарських операцій стало безпідставне завищення податкового кредиту та валових витрат підприємства - вигодонабувачам (матеріали, відносно яких виділені для податкової перевірки), що надавало їм змогу мінімізувати свої податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.
Таким чином, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.
Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.
Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність з боку позивача реального характеру здійснених ним господарських операцій з ТОВ «Броксвіт», а також використання придбаних робіт в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2014 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді М.М. Заїка
С.С. Пасічник