16 листопада 2015 року м. Київ К/800/66266/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року
у справі № 820/13033/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-Теплоремонт»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про визнання протиправними дій, скасування наказу, скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід-Теплоремонт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними дій, скасування наказу, скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 22.07.2014 року № 00002342201, від 12.08.2014 року № 0002622201, від 27.08.2014 року № 0002792201. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної документальної позапланової перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Гранд Тайм» з 01.01.2013 року по 01.04.2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, відповідачем складено акт від 23.04.2014 року № 2491/20-30-22-01, яким встановлено порушення: - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 28 473, 00 грн.; - п.п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 32 458, 08 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 22.07.2014 року № 00002342201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 39 168, 00, в тому числі 26 112, 00 грн. за основним платежем та 13 056, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - від 12.08.2014 року № 0002622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 48 688, 00 грн., в тому числі 32 458, 00 грн. за основним платежем та 16 230, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - від 27.08.2014 року № 0002792201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2 361, 00 грн. за основним платежем та 1 180, 50 грн. а штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Гранд Тайм».
Не погоджуючись із наказом про призначення відповідної перевірки, діями податкового органу щодо її проведення, а також вважаючи неправомірними прийняті податкові-рішення, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності позовних вимог з приводу скасування наказу про призначення спірної перевірки та дій щодо її проведення. Разом з тим, встановили відсутність факту допущення порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності спірних податкових-повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що дії відповідача по прийняттю спірного наказу від 10.06.2014 року № 1171, прийнятого на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, а також проведенню документальної позапланової виїзної перевірки, на підставі якої було складено акт від 23.04.2014 року № 2491/20-30-22-01, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, отже є правомірними та такими, що відповідають нормам діючого законодавства.
З приводу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень судами встановлено, що між ТОВ «Схід-Теплоремонт» (покупець) та ТОВ «Гранд Тайм» (продавець) укладено договори купівлі-продажу.
Реальність даних господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, картками розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується подальша реалізація придбаного товару.
Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкових повідомлень-рішень.
Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року у справі № 820/13033/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук