Головуючий у 1 інстанції - Борзаниця С.В.
Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.
02 грудня 2015 року справа №812/440/15
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі № 812/440/15 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 червня 2015 рокуРодіонов ОСОБА_3 до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України (з урахуванням уточнень)про визнання неправомірною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Кабінету Міністрів України щодо не приведення посадового окладу позивача у відповідність до ст. 44 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час проведення виплат, та про не усуненню порушення фінансування, нарахування і виплати заробітної плати у період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування позивачу заробітної плати у порядку, встановленому ст. 44 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час проведення виплат, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7.5 мінімальних заробітних плат, встановлених ст. 44 Закону України «Про статус суддів», який діяв на час проведення виплат. Після перерахунку здійснити через третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, виплату позивачу не доплачених сум заробітної плати з утриманням необхідних обов'язкових податків і зборів та виплатою індексації (а.с. 2-5, 28-31).
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі № 812/440/15 відмовлено у задоволені адміністративного позову (а.с. 140-141).
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги позивачемнаведені ті ж самі обставини, що і в позовній заяві. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що він має право на отримання різниці між фактично виплаченою заробітною платою за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року та розмірами заробітної плати за вказаний період з урахуванням визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 865 розміру посадового окладу судді відповідного суду, однак це право у нього виникає з 01 січня 2006 року, з чим апелянт не погоджується, оскільки не виплата йому заробітної плати у відповідних розмірах за своєю суттю є заборгованістю перед ним.
На цих підставах просить суд скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі № 812/440/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі(а.с. 154-157).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином про що свідчать поштові відправлення (а.с. 173-176).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд розглянути його апеляційну скаргу за його відсутності (а.с. 157).
Колегія суддів розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, постанову суду першої - без змін, з наступних підстав.
Всуді першої та апеляційної інстанції встановлено, щоОСОБА_2 в період з листопада 2002 року по серпень 2011 року працював на посаді судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська Луганської області. З серпня 2011 року по квітень2015 року працював на посаді судді та голови суду у Станично-Луганському районному суді Луганської області. З квітня 2015 року працює на посаді судді Оболонського районного суду м. Києва (а.с.6-20).
11 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області з вимогами про надання розрахунку його заробітної плати, що мала йому бути виплачена у період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та просив виплатити йому заборгованість по заробітній платі за цей період (а.с.32-33).
Як вбачається з позовної заяви позивача, 28 лютого 2014 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області відмовило йому у виплаті, вказавши, що виплати здійснювались у відповідності до діючого законодавства на час виникнення спірних правовідносин.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом за № 812/1757/14, однак, у зв'язку з проведенням АТО, доступ до справ утрачено, у зв'язку з чим позивач повторно звернувся до суду 03 червня 2015 року.
При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що він має право на отримання різниці між фактично виплаченою заробітною платою за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2005 року та розмірами заробітної плати за вказаний період з урахуванням визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 865 розміру посадового окладу судді відповідного суду, однак це право у нього виникає з 01 січня 2006 року, відтак позов не підлягає задоволенню, з червня 2005 року у відповідачів були відсутні правові підставі для проведення зазначених виплат.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції по суті, однак вважає за потрібне зазначити додаткові мотиви щодо відмовити у задоволені позовних вимог, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 44 Закону України «Про статус суддів»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
При цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (п. 5 постанови).
Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 05 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».
Зазначеними указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України втратили чинність з 01 січня 2006 року.
Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених указів Президента України в частині оплати праці суддів.
При цьому, заробітна плата суддів з 01 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 1 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 1 червня 2005 року повинні відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року, тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача немає.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення виплати заробітної плати позивачу не у відповідності з чинним на той час законодавством, оскільки з довідки Державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі Головного управління Міндоходів у Луганській області від 21 липня 2015 року № 501/17 (а.с. 60) не вбачається розмір щомісячної заробітної плати позивача за червень-грудень 2005 року,порядок нарахування заробітної плати та її складові.
При цьому отримати відомості з цього питання від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на даний час не вбачається можливим, оскільки розрахункові відомості по заробітній платі та інші первинні документи за спірний період залишились на непідконтрольній українській владі території у м. Луганську, що вбачається з Довідки від 18 серпня 2015 року № 3386/15вих( а.с.81),тобто перевірити розмір нарахованої та сплаченої позивачу, в спірний період, заробітної плати суд апеляційної інстанції позбавлений можливості,а відтак відсутні підстави для визначення дій відповідачів неправомірними.
Таким чином, суд вважає, що висновки апелянта є недопустимими та суперечать нормам Кодексу адміністративного судочинства України і які суд не приймає з огляду на положення ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200,205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2-залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі № 812/440/15за позовомОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба Українипро визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Судді Т.Г.Арабей
І.В.Геращенко
Г.М. Міронова