07 жовтня 2015 рокусправа № 804/20780/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Дурасової Ю.В. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 р. у справі № 804/20780/14
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ, податковий орган) від 27 листопада 2014 року № 0034881703;
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27 листопада 2014 року № 0034921703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27 листопада 2014 року № 0034801703;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27 листопада 2014 року № 0034781703 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 7102,32 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3551,16 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначалось про безпідставність висновків податкового органу та протиправність рішень відповідача, які порушують права та законні інтереси позивача як платника податків.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27 листопада 2014 року № 0034881703; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27 листопада 2014 року № 0034781703 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 7102,32 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3551,16 грн.; визнано протиправним та скасовано рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27 листопада 2014 року № 0034921703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує постанову суду в апеляційному порядку. Апелянт вважає судове рішення незаконним, просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що приймаючи постанову, суд першої інстанції не встановив та не дослідив належним чином фактичні обставини, не надав їм належної правової оцінки, невірно застосував норми матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, 10 листопада 2014 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, утримання та перерахування до бюджету сум єдиного соціально внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки -НОМЕР_5 за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р.
За результатами перевірки складено акт від 10.11.2014 року № 89/10/04-10-17-03-19/НОМЕР_5, в якому зазначається про порушення позивачем:
- п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 р. зі змінами та доповненнями, а саме: неналежне ведення обліку доходів та витрат;
- п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України - заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р.;
3) п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу - завищення податкового кредиту, за рахунок чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму - 11120 грн., у тому числі за квітень 2012 р. у сумі 3377 грн., за березень 2013 р. у сумі 4793 грн., за квітень 2013 р. у сумі 1414 грн., за вересень 2013 р. у сумі 516 грн., за жовтень 2013 р. у сумі 1020 грн.;
- п. 44.1 п. 44.3, 44.6 ст.44. п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу - не забезпечено зберігання та не надано на перевірку документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2013 р.;
- п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2 "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України - податкові розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку (відомості за формою 1ДФ) до Західно-Донбаської ОДПІ надано в неповному обсязі та з перекрученими даними;
- абз.1, 2, п. 2 ст. 6. абз. 2 п. 1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ", а саме: заниження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 60687,27грн.
На підставі акту перевірки відповідачем сформовані:
- податкове повідомлення-рішення № 0034781703 від 27 листопада 2014року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 16680,00 грн., з яких: за основним платежем 11120,00 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5560,00 грн;
- податкове повідомлення-рішення № 0034881703 від 27 листопада 2014року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 39355,10 грн., з яких: за основним платежем 26236,73 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 13118,37 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0034801703 від 27 листопада 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за адміністративними штрафами та іншими санкціями (надходження коштів, контроль за справлянням яких закріплене за ГУ Міндоходів) на суму 510,00 грн.;
- рішення № 0034921703 від 27 листопада 2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0034911703 від 27.11.2014 року зі сплати єдиного внеску в сумі 60687,27 грн.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
За визначенням пп.14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (ПК України) господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 138.5 ст. 138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до Порядку ведення книги обліку доходів та витрат №1025 від 24.12.2010 документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, товарно-транспортна та/або податкова накладна, платіжне доручення, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші розрахункові документи. Сюди можна додати акти приймання -передачі, шляховий лист, товарний чек і таке інше. Оскільки підприємець застосовує касовий метод визнання витрат, до кожного з цих документів має додаватись банківська виписка, платіжне доручення, фіскальний чек або інший документ, який підтверджує фактичну сплату коштів за товар чи послугу.
Згідно з абз. другим п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що при обчисленні об'єкта оподаткування фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), включаються до складу інших витрат. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК України).
Пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлює, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу України.
У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на додану вартість (ПДВ) на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Матеріали справи підтверджують реальний характер господарських операцій позивача з його контрагентами. Доказів безтоварності операцій податковим органом не наведено. Документи первинного бухгалтерського обліку оформлені у відповідності до норм законодавства.
Таким чином, позивач обґрунтовано сформував показники податкового кредиту по операціях з зазначеними контрагентами.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2014 року № 0034881703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, слід зазначити наступне.
У відповідності до пп. 49.18.2. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Пунктом 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.
Згідно з абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.
Як свідчать матеріали справи позивачем надано первинні документи, які підтверджують фактичне понесення вказаних витрат при здійсненні ним господарської діяльності, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 51.1 ст. 51, пп. 176.2 "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду щодо оцінки рішення податкового органу від 27 листопада 2014 року № 0034921703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Норми пункту 2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначають, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З урахуванням аналізу вищевказаних норм та наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності рішення податкового органу про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за ненарахуванння єдиного внеску.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Суд об'єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 р. у справі №804/20780/14 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 р. у справі № 804/20780/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: Ю.В. Дурасова
Суддя: Л.П. Туркіна