25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40
26 листопада 2015 року справа № П/811/3322/15
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Легіон»
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної службі у Кіровоградській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000772202 та №0000782202 від 29.05.2015 року,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Легіон» звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної службі у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000772202 та №0000782202 від 29.05.2015 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 662650,00 грн., в тому числі за березень 2014 року та занижено податок на прибуток за перевіряємий період всього в сумі 596385,00 грн. в тому числі за 2014 рік.
Позивач вважає, що наказ на проведення перевірки винесено з порушенням норм податкового законодавства, висновки Акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами. Як наслідок, штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно спірних податкових повідомлень-рішень на його підставі, являються неправомірними та підлягають скасуванню.
Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення винесено правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.11.2015 року подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Щодо тверджень позивача про протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень в зв'язку з проведенням перевірки на підставі наказу прийнятого з порушенням вимог Податкового Кодексу України суд зазначає.
Судом встановлено, що на підставі направлень та наказу Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області №677 від 27.04.2015 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Легіон».
В даному випадку суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом ТОВ «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Отже, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
Вищий адміністративний суд України в постанові № К/800/29102/13 від 19.12.2013 зазначив, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Враховуючи фактичний допуск перевіряючих та проведення перевірки з складенням акту, суд не бере до уваги доводи позивача про протиправність винесення наказу №677 від 27.04.2015 року щодо проведення перевірки та надає оцінку лише встановленим порушенням.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство безпеки «Легіон» зареєстроване в якості юридичної особи Кіровоградським міським управлінням юстиції 05.02.2008 року, взяте на податковий облік в органах податкової служби та є платником податку на додану вартість (т.2, а.с.47, 49).
Основним видом діяльності ТОВ «Агенство безпеки «Легіон» є діяльність приватних охоронних служб (т.2, а.с.50).
Відповідно до ліцензії серії АЕ №184957, виданої МВС України 06.03.2013 року, позивач має право проводити охоронну діяльність (т.1, а.с.50).
Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.
На підставі направлень та наказу №677 від 27.04.2015 року посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агенство безпеки «Легіон» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ КПЦ «Кондор» за березень 2014 року, результати якої оформлено актом №62/11-23-22-02/35729068 від 13.05.2015 року (т.2, а.с.48-62).
В акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення:
- п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 662650,00 грн., в тому числі за березень 2014 року - 662650,00 грн.;
- п.138.2, п138.4, 138.8 ст.138 та п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 596385,00 грн. в тому числі за 2014 рік на суму 596385,00 грн.
Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області на підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 29.05.2015 року:
- №0000772202 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 828313,00 грн., у тому числі 662650,00 грн. основного платежу та 165663,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (т.1,а.с.14);
- №0000782202 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 745481,00 грн., у тому числі 596385,00 грн. основного платежу та 149096,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (т.1,а.с.15).
Судом встановлено, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом визначено позивачу грошові зобов'язання у зв'язку з включенням позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями з ТОВ «Комерційно - правовий центр Кондор», які на думку Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, не підтверджуються фактичними обставинами, всі первинні бухгалтерські документи складені з порушенням вимог ст.3 закону №966, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку та подальшого декларування податкових показників.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити факт здійснення та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Комерційно - правовий центр Кондор» обставини придбання, використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».
Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.
Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «АБ «Легіон» є діяльність приватних охоронних служб на, що товариство має відповідну ліцензію серії АЕ №184957 від 06.03.2013 року видану МВС України (т.2, а.с.50).
Впродовж своєї діяльності позивачем укладено ряд договорів щодо надання послуг з охорони (проведення розслідувань та забезпечення безпеки; про закупівлю послуг з фізичної охорони об'єктів) у відповідності до дислокацій охорони об'єкта, що є невід'ємною частиною договорів (т.1,а.с.23-119: т.2,а.с.110-252; т.3, а.с.1-31).
Відповідно до дислокацій об'єкти, що підлягають охороні знаходяться у різних містах України.
15 січня 2014 року директором ТОВ «АБ «Легіон» прийнято службове розпорядження №3 «Про залучення додаткового персоналу» відповідно до якого директором вирішено залучити додатковий персонал охоронників в кількості 300 чоловік потрібних для належного виконання зобов'язань перед третіми особами (т.2,а.с.101).
Після ділової переписки (т.3,а.с.130-133) ТОВ «АБ «Легіон» (Замовник) та ТОВ Комерційно - правовий центр Кондор» (Виконавець) уклали договір №28/02-1 від 28.02.2014 року щодо послуг з фізичної охорони об'єктів.
Відповідно до пп.1.1 договору Виконавець здійснює фізичну охорону об'єктів Замовника, які в свою чергу передані останньому від юридичних осіб на підставі договорів охорони об'єктів та внесені до дислокацій, що є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник на підставі актів надання послуг та протоколів узгоджень договірної ціни зобов'язується оплачувати замовлені послуги згідно з умовами Договору (т.2,а.с.63-64).
31 березня 2014 року та 30 квітня 2014 року сторонами вищевказаного договору підписано протоколи узгодження договірних цін на послуги охорони (т.2, а.с.69, 85).
На підтвердження фактичного виконання сторонами умов даного договору позивачем до матеріалів справи надано копії: дислокацій та розрахунку робочого часу по охороні об'єктів, що підлягають фізичній охороні з 1 по 31 березня 2014 року та з 1 по 30 квітня 2014 року складених відповідно до договору №28/02-1 від 28.02.2014 року (т.2,а.с.71-84, 87-100).
Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме: рахунки-фактур, податкові накладні та акти здачі - прийняття робіт, свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору (т.2,а.с.69 зворот, 70, 85 зворот, 86).
Податкові накладні за вказаними господарськими операціями позивачем включено до списку отриманих податкових накладних за березень 2014 року (т.3,а.с.136-144).
Оплата отриманих послуг підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень (т.2,а.с.65-68).
Також, фактичне надання послуг по охороні об'єктів, що фактично виконувались ТОВ Комерційно - правовий центр Кондор» підтверджується долученими до матеріалів справі копіями актів надання послуг та актами здачі-приймання наданих послуг підписаними ТОВ «АБ «Легіон» та третіми особами - отримувачами послуг охорони (т.3,а.с.32-112).
Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.
Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.
Окрім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. При цьому питання віднесення певних сум до податкового кредиту не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Натомість, у разі, якщо такі особи не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб.
Разом з тим, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Нормами частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
У Рішенні цього ж суду у справі "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.
Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ КПЦ «Кондор» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника ПДВ.
Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
Судом відхиляються посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ КПЦ «Кондор», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.
Відповідно до частини 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків визначені податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ Комерційно - правовий центр Кондор». Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.
З огляду на зміст доказів у їх сукупності, а також на відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, у процесі розгляду справи знайшов підтвердження факт реальності господарських операцій між позивачем і ТОВ Комерційно - правовий центр Кондор», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 487,20 грн. підлягає присудженню з відповідача на користь ТОВ «АБ «Легіон».
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Агенство безпеки «Легіон» - задовольнити.
2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області №0000772202 та №0000782202 від 29.05.2015 року.
3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Агенство безпеки «Легіон» (код - 35729068) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код - 39484073).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Жук