ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" березня 2012 р. Справа № 2a-414/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Григорука О.Б.
при секретарі Мельничуку Є.С.
за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про скасування рішення № 2295/10/17-123/647 від 01.02.2012 р. та зобов'язання вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування рішення № 2295/10/17-123/647 від 01.02.2012 р. та зобов'язання вчинення дій.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 20.01.2012 року подала до ДПІ в м. Івано-Франківську заяву про застосування спрощеної системи оподаткування. За результатами розгляду вказаної заяви, 01.02.2012 року податковою інспекцією, було прийнято рішення про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва платника єдиного податку, оскільки згідно із пп.4 п.291.5.1 ст.291 Податкового Кодексу України, фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку, не мають права здійснювати виробництво та продаж дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Позивач із рішенням відповідача не погоджуються, так як при його прийнятті, податковий орган, на її думку, безпідставно послався на вказану норму Податкового Кодексу, оскільки остання не містить чіткого визначення чи можуть особи, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами, бути платниками єдиного податку. Вважає, що нормами чинного законодавства встановлено обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування для суб'єктів господарювання, які здійснюють операції із дорогоцінними матеріалами та дорогоцінним камінням, як із сировиною, при цьому дане обмеження не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами, як готовою споживчою продукцією. ОСОБА_2 того, зазначає, що одним з принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України є презумпція правомірності рішень платника податків у випадку множинного трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання. Просить скасувати рішення податкової інспекції від 01.02.2012 року та зобов'язати відповідача видати свідоцтво платника єдиного податку.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечила з мотивів наведених у письмовому запереченні (а.с. 41- 42). Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні та витребувані докази, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В03№718094 (а.с.11).
20.01.2012 року маючи намір отримати свідоцтво платника єдиного податку ОСОБА_1 подала до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську заяву про застосування спрощеної системи оподаткування на 2012 рік. Згідно даної заяви позивачем обрано такі види діяльності, як роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, роздрібна торгівля в неспеціалізованому магазині переважно продуктами харчування, роздрібна торгівля уживаними товарами в магазині, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованому магазині та надання в оренду, експлуатацію власного чи орендного майна (а.с.12-13).
За результатами розгляду вищевказаної заяви Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську прийнято рішення від 01.02.2012 року, згідно якого на підставі пп.4 п.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового Кодексу України фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку на 2012 рік (а.с.14).
У відповідності до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу 14 Податкового Кодексу України.
Згідно п.291.2 ст.291 Податкового кодексу України під спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності слід розуміти особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до п.291.3 ст.291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як вбачається із змісту п.291.4 ст.291 Податкового Кодексу України однією із вимог для можливості застосування фізичними особами - підприємцями спрощеної системи оподаткування є відповідний вид господарської діяльності, який обрано такими особами. При цьому відповідно до п.298.3 ст.298 та п.299.11 ст.299 Податкового Кодексу України вид господарської діяльності згідно із класифікатором видів економічної діяльності (далі- КВЕД) безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку-фізичної особи -підприємця.
Підпунктом 299.9 ст.299 Податкового Кодексу України визначено наступні підстави для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку:
- невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам ст.291 цієї глави;
- наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
- подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.299.8 ст.299 Податкового Кодексу України у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.
Згідно п.п.4 п.п.291.5 п.291.5 ст.291 ПКУ не можуть бути платниками єдиного внеску суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Чинний Податковий Кодекс України не містить визначення вжитих у Кодексі термінів “дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння”.
За таких обставин на переконання суду з урахуванням положень ч.7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд в даному випадку зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин аналогію закону.
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18 листопада 1997 року № 637/97-ВР “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”.
Відповідно до ст.1 вищевказаного Закону :
- дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировини, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо);
- дорогоцінне каміння - природні та штучні(синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді(виробах).
- дорогоцінне каміння органогенного утворення -перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді;
- видобуток дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва(хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами(недогарки) усіма можливими способами;
- видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських поряд усіма можливими способами;
- виробництво дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів (металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок).
Для здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінних металів, матеріалів, що містять дорогоцінні метали, відповідності їх державним стандартам, а також відповідності вставок із дорогоцінного каміння (природного та штучного), дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (природного та штучного), дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (природного та штучного) найменуванню, вагомим та технічним характеристикам , зазначеним на етикетці (бирці) виробу, на виконання вищезгаданого Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” прийнята Інструкція про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затверджена наказом Міністерства фінансів України за № 244 від 20.10.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 874/4167 від 16.12.1999 року.
Згідно вимог п.1.5 даної Інструкції виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту.
Оскільки, іншого визначення дорогоцінного металу в законодавстві немає, суд вважає, що встановлені п.п.4 п.п.291.5.1 ст.291.5 ПКУ, обмеження щодо можливості обрання суб'єктами господарювання спрощеної системи оподаткування поширюються на позивача, а відтак внаслідок невідповідності виду діяльності платника податку вимогам ст.291 ПКУ у позивача відсутні правові підстави для отримання свідоцтва платника єдиного податку.
Суд не погоджується з твердженням позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів пп..4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ, так як на переконання суду множинне трактування прав та обов'язків платника податків або контролюючого органу у спірних правовідносинах, які виникли між сторонами, відсутнє. Так виходячи з системного тлумачення чинного законодавства множинність тлумачень змісту прав та обов'язків суб'єктів правовідносин може мати місце виключно у випадку наявності рівних за юридичною силою нормативно-правових актів, які по різному врегульовують одні і ті ж правовідносини і при цьому суперечать один одному. Проте наявності жодного нормативного акту, який би суперечив вищенаведеним положенням Податкового кодексу України чи Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, позивачем в обґрунтування свого твердження не наведено та в ході судового розгляду судом не встановлено.
Щодо посилання позивача на розподіл видів діяльності відповідно до національного класифікатора України ДК 009:2005, суд зазначає що класифікація видів економічної діяльності в основному має виключно статистичне значення та застосовується переважно на методологічних засадах.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення від 01.02.2012 року є підставним та прийняте ДПІ в м. Івано-Франківську відповідно до вимог встановлених чинним законодавством та скасуванню не підлягає.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Григорук О.Б.