ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" лютого 2012 р. справа № 2a-371/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
представника позивача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську - ОСОБА_1
представника відповідача: Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, -
Ухвалою від 06.02.2012 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (надалі -позивач) до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (надалі -відповідач) про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.12.2011 року ВП №30404525.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення вимог частини 1 статті 26 Закону України ''Про виконавче провадження'', пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'', протиправно винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.12.2011 року за вимогою органу Пенсійного фонду України. У зв'язку із тим, що вся заборгованість по вимозі позивача за №Ф -4366 від 24.06.2011 року виникла у платника страхових внесків у 2010 році, тобто на момент дії частин 1-9 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', то в силу пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'', на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків, за Пенсійним фондом України зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю їх нарахування, своєчасністю сплати, якими позивач був наділений до набрання чинності цим Законом. Повноваження позивача щодо контролю по стягненні недоїмки реалізується шляхом винесення вимоги про сплату страховиком заборгованості, яка в свою чергу, на час утворення недоїмки, мала статус виконавчого документа, а тому безпідставними є посилання відповідача про втрату чинності частини 3 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав на адресу суду письмове заперечення проти позову, яке мотивоване тим, що відповідно до статті 17 Закону України ''Про виконавче провадження''примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Частиною 14 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''виконавчими документами є лише рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу передбачених частинами дев'ятої та десятої цієї статті. Розділом 8 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування''виключені частини 1-9 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', а саме частина 3 вказаної статті, яка надавала статус вимоги позивача виконавчого документа. Відтак, на думку відповідача, вимога управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську від 24.06.2011 року про сплату боргу не є виконавчим документом. У зв'язку із вказаним вважає, що відповідач, встановивши невідповідність вимоги позивача за №Ф -4366 від 24.06.2011 року приписам статті 17, 18 Закону України ''Про виконавче провадження'', правомірно 16.12.2011 року на підставі пунктом 6 частини 1 статті 26 Закону України ''Про виконавче провадження''виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження із зазначених у ній підстав. Просив розглянути справу без участі представника відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції та в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з таких мотивів.
Судом встановлено, що 24.06.2011 року позивачем на підставі статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''прийнято рішення (вимогу) №Ф -4366 про сплату боргу ОСОБА_2 в сумі 1 747,80 грн., який виник внаслідок несплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у 2010 році (а.с. 7). Вказана вимога отримана ОСОБА_2 26.08.2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 8).
Позивач 30.09.2011 року, на підставі статті 17 Закону України ''Про виконавче провадження'', звернувся до відповідача з даною вимогою для стягнення боргу в примусовому порядку (а.с. 21). На адресу позивача 24.01.2012 року надійшла постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.12.2011 року ВП №30404525, яка винесена на підставі статті 26 Закону України ''Про виконавче провадження''(а.с. 6).
Із змісту письмового заперечення проти адміністративного позову судом встановлені мотиви винесення оскаржуваної постанови, а саме, на думку відповідача, відповідно до розділу 8 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування''на час складання позивачем 24.06.2011 року вимоги №Ф -4366 частини 1-9 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''були виключені, в тому числі і частина 3 вказаної статті, якою вимогам пенсійного фонду про сплату боргу надавався статус виконавчого документа.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України ''Про виконавче провадження''.
За змістом статті 11 Закону України ''Про виконавче провадження''державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Частина 1 статті 25 вказаного Закону передбачає обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України ''Про виконавче провадження''державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 17 Закону України ''Про виконавче провадження''примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Такими виконавчими документами серед іншого можуть бути рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Суд, вирішуючи питання, яку правову норму застосувати до спірних правовідносин, вважає за необхідне зазначити, що в першу чергу з'ясуванню підлягають обставин наявності у позивача права, визначеного законодавством, на складання вимоги №Ф-4366 від 24.06.2011 року, саме у період виникнення у страховика заборгованість, на яку позивачем винесено вимогу, а також чи надавалась таким законодавством вимогам про сплату боргу до Пенсійного фонду України статус виконавчого документа.
Частина 2 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''(чинного на час виникнення у ОСОБА_2 недоїмки до Пенсійного фонду України у 2010 році) передбачала, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (надалі -недоїмка).
Згідно частини 3 статті 106 вказаного Закону (чинного на час виникнення у ОСОБА_2 недоїмки до Пенсійного фонду України) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 не звертався до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську із заявою про узгодження вимоги за №Ф -4366 від 24.06.2011 року, а також не оскаржував її у судовому порядку у строк, передбачений законом, а тому вказана вимога є узгодженою.
Абзацом 8 частини 3 статті 106 ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''(чинного на час виникнення у ОСОБА_2 недоїмки до Пенсійного фонду України) визначено, що у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Абзацом 5 і 6 пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування''визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом (зокрема Законом України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'').
Системний аналіз коментованих норм закону дає можливість суду дійти переконання про те, що за умови виникнення у платника страхових внесків заборгованості у 2010 році, тобто на момент дії частин 1-9 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', в силу пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'', на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків, за Пенсійним фондом України і його територіальними органами зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю їх нарахування, своєчасністю сплати, якими останні були наділені до набрання чинності цим Законом. Повноваження позивача щодо контролю по стягненні недоїмки, що утворилась до 01.01.2011 року, реалізується шляхом винесення вимоги про сплату страховиком заборгованості, яка в свою чергу, на час утворення недоїмки, мала статус виконавчого документа. Право позивача стягувати недоїмку шляхом складання вимоги і направлення її до органів державної виконавчої служби, є нерозривним із статусом такої вимоги як виконавчого документа. Повноваження Пенсійного фонду України щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, в тому числі і щодо складання вимог, які є виконавчим документом, що були визначені положеннями частини 1-9 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''до 01.01.2011 року, продовжені в силу вимог пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування''на період до повного стягнення територіальними органами Пенсійним фондом України заборгованості із сплати страхових внесків. А тому, безпідставними є посилання відповідача про втрату чинності частини 3 статті 106 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Отже, беручи до уваги вимоги пункту 7 ''Прикінцевих та перехідних положень''Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування''суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу, який виник за 2010 рік є виконавчим документом, оскільки борг, зазначений у вимозі, утворився на момент дії частин 1 -9 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскаржувана постанова прийнята всупереч вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.12.2011 року із реєстраційним номером ВП №30404525 з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську за №Ф-4366 від 24.06.2011 року на суму 1 747,80 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Чуприна О.В.
Постанова складена в повному обсязі 20.02.2012 року.