25 листопада 2015 рокусправа № 174/362/14-а (2-а/174/14/2014)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юхименка О.В.
суддів: Бишевської Н.А. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_1,
на постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області
від 18 квітня 2014 року
у справі № 174/362/14-а (2-а/174/14/2014)
за позовом Вільногірського міського центру зайнятості,
вул. Жовтнева, 19б, м. Вільногірськ, 51700;
до відповідача ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
про стягнення коштів, -
встановив: Вільногірський міський суд Дніпропетровської області (суддя Ілюшик І.А.) своєю постановою від 18 квітня 2014 року позов Вільногірського міського центру зайнятості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 12.547,25 грн. коштів, виплачених як допомога по безробіттю.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, Відповідач, вказує на невідповідність висновків суду, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилався на те, що на початок виплат ним були подані відомості, які відповідали дійсності, та які були перевірені Позивачем. Працівниками центру зайнятості не надано роз'яснення щодо необхідності подання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати йому допомоги по безробіттю.
Просив постанову окружного адміністративного суду скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1, Позивач, процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не скористався.
Судовий розгляд адміністративної справи здійснювався з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до вимог статті 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
З огляду на приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що Позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
В випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянина ОСОБА_1 і не підпадають під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС.
Слід зазначити, в силу приписів частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при розгляді справи.
Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 20 жовтня 2015 року ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року про закриття провадження у цій справі скасував. При цьому, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що з урахуванням характеру спору і суб'єктного складу сторін спір має ознаки публічно-правового та підлягаю вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, іншу правову позицію висловив Верховний суд України у справі № 21-1884а15.
І відповідно до вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України «Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України» висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Отже, спір не має ознак справи адміністративної юрисдикції, та підлягає вирішенню в порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством.
У відповідності з пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 195, п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2014 року у справі № 174/362/14-а (2-а/174/14/2014) скасувати.
Провадження у справі закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції у порядку та у строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: О.В. Юхименко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Л.М. Нагорна