26 листопада 2015 року Справа № 817/3150/15 м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про визначення штрафних санкцій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати: податкові повідомлення-рішення №0001951742 від 15.09.2015 про визначення суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік в сумі 26357 грн. 04 коп., в т. ч. 17571 грн. 36 коп. - основний платіж, 8785 грн. 68 коп. - штрафні санкції; №0001971742 від 15.09.2015, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 14306 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 5143 грн. 50 коп.; №0001961742 від 15.09.2015, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1060 грн. 00 коп.; вимогу від 02.09.2015 №Ф-34 про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 40034 грн. 40 коп., та рішення №0001981742 про визначення штрафних санкцій з єдиного внеску в сумі 2001 грн. 72 коп.
На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що Акт перевірки складений без повного об'єктивного та всебічного дослідження обставин, що належать до предмету перевірки з порушенням норм чинного податкового законодавства, а прийняті на підставі Акту перевірки податкові повідомлення - рішення та вимога є протиправними та підлягають скасуванню. В акті перевірки від 01.09.2015 відсутні жодні посилання на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушень. Позивач зазначив, що з метою належного підтримання транспортних засобів в справному стані ним в період з липня 2014 року по лютий 2015 року, було придбано запчастини у наступних контрагентів: ТОВ «КПП Центр», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Мадок», ПП «Моторне ательє», ТОВ «Пневмоцентр Плюс», ФОП ОСОБА_4. Відповідно до пункту 15.4 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Надані позивачем первинні документи, на підставі яких ним формувались доходи та витрати, відповідають встановленими до них статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам. Отже, витрати понесенні на закупівлю запчастин та страхування, на думку позивача, належним чином підтвердженні первинними документами правомірно включено до декларації.
Щодо порушення пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, а саме: встановлено, що до складу валових витрат безпідставно включено вартість дизельного пального, яке використано для подачі автомобілів то пункту завантаження, тобто на думку відповідача, вищевказаний товар (дизельне пальне) не брав участі в оподатковуваних операціях та не використовувався в господарській діяльності платником, то позивач зазначив наступне. Підтвердженням факту використання в господарській діяльності витрат понесених при поданні автомобілів до пункту завантаження є саме виконання замовлень щодо перевезення вантажів та одержання відповідної виручки, так як для прибуття в місце завантаження та повернення на місце стоянки автотранспортного засобу після виконання перевезень чи переміщення транспорту між населеними пунктами для завантаження і перевезення продукції (виконання замовлення) необхідно використовувати пальне. Як вбачається з господарської діяльності позивача та підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами, що надавались до перевірки, а саме: рахунками, актами виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортними накладними, СМК, платіжними документами, шляховими листами, відомостями нарахування та виплати заробітної плати, авансовими звітами, тощо, до складу валових витрат позивачем віднесено суму, сплачену при придбанні пального, яке списане, як витрачене в цілому на рух по маршруту, в тому числі й на холостий пробіг транспортних засобів. При цьому пальне на конкретний маршрут списувалося згідно подорожніх листів в повному обсязі як використане на виконання замовлення на перевезення, а замовники послуг проводили оплату вантажних перевезень від пункту навантаження до пункту розвантаження.
Позивач вказав, що в ході проведення перевірки були надані податкові накладні, що є підтвердженням господарських операцій та свідчать про безпідставність висновків податкового органу щодо порушення статті 198 Податкового кодексу України, як наслідок винесення податкових повідомлень-рішень від 15.09.2015, якими зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та суму бюджетного відшкодування.
Щодо прийняття фіскальним органом оспорюваної вимоги від 02 вересня 2015 року №Ф-34 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 40034,40 грн. та рішення №0001981742 про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску в сумі 2001,72 грн., то позивач зазначив, що контролюючий орган виходив з власних безпідставних тверджень про необхідність збільшення позивачу чистого оподаткованого доходу за 2014 рік.
Тому, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач подав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, де вказав, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, за даними перевірки, встановлено розбіжність за 2014 рік в сумі 115373,07 грн., що виникла в результаті порушення позивачем пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України. Дана розбіжність по результатах перевірки виникла в зв'язку з неправомірним включенням частини вартості товарів та послуг до складу валових витрат, що не відповідають фактичній сумі отриманого в 2014 році валового доходу. Проведеною перевіркою до складу витрат фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2014 рік не прийнято витрати на придбання страховок на автомобілі у сумі 25813,41 грн., оскільки дані витрати не є операційними витратами та не включаються до складу витрат згідно із змінами, внесеними Законом України №3609-VІ до Податкового кодексу України. Крім того, до перевірки не надано підтверджуючі документи про надання вищезгаданих страхових послуг.
Як зазначив відповідач у запереченнях, до складу витрат за 2014 рік не прийнято витрати на придбання запчастин, які, на думку контролюючого органу, були використані не в господарській діяльності у сумі 28548,90 грн. Тобто, вартість придбаних запасних частин не може бути віднесена до складу податкового кредиту, оскільки неможливо ідентифікувати, що даний товар встановлювався саме на автомобілі ФОП ОСОБА_1 та призначався для використання в господарській діяльності платника та сума ПДВ, сплачена у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.
Проведеною перевіркою до складу витрат фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2014 рік не прийнято витрати на придбання дизельного пального, яке витрачене на подачу автомобілів до пункту завантаження у сумі 61010,76 грн. Згідно представлених для перевірки документів (шляхових листів. СМК, актів виконаних робіт, ТТН та ін.) встановлено, що дизельне пальне не було використане в господарській діяльності платника та відсутнє на залишку (станом на 31.12.2014), а також частково було використане платником для забезпечення переміщення транспортних засобів з одного пункту до іншого без оплати таких поїздок замовниками (покупцями) по маршрутах, що не відображені в актах виконаних робіт. Тобто, фіскальний орган стверджує, що вищевказаний товар (дизельне пальне) не брав участі в оподатковуваних операціях та не використовувався в господарській діяльності платником.
За наслідками порушень податкового законодавства, встановлених при перевірці, збільшено суму чистого оподаткованого доходу ФОП ОСОБА_1 за 2014 рік на загальну суму 115373,07 грн. Тому, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державні соціальне страхування» донарахована сума єдиного внеску становить 40034, 40 гри. за 2014 рік. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про визначення штрафних санкцій та вимога про сплату боргу із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є правомірними та обґрунтованими.
Ухвалою судді від 01.10.2015 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання, призначене на 26.11.2015, позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання прибув представник відповідача - Старійчук А.І.
Керуючись частиною 6 статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у матеріалах справи належних і допустимих доказів, зміст і обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.
На підставі частини 6 статті 12 та статті 41 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі іменується - Закон України №755-IV); перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (статті 63, 65 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі іменується - ПК України)); та зареєстрований за адресою: 33027, АДРЕСА_1 (стаття 45 ПК України, статті 1, 17, 18 Закону України №755-IV).
Фізична особа-підприємець перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість.
Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 та правильності нарахування. Обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки № 114/2621421919/17-16-17-01 від 01.09.2015 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 11-42 том 1).
На підставі Акта перевірки фіскальним органом прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0001951742 від 15.09.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 26357 грн. 04 коп., в тому числі: 17571 грн. 36 коп. - основний платіж, 8785 грн. 68 коп. - штрафні санкції; №0001971742 від 15.09.2015, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 14306 грн. 00 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 5143 грн. 50 коп.; №0001961742 від 15.09.2015, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1060 грн. 00 коп.; вимогу від 02.09.2015 №Ф-34 про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 40034 грн. 40 коп.; рішення №0001981742 від 15.09.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 2001 грн. 72 коп. (а.с.6-10 том 1).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, а також суджень, відображених контролюючим органом в Акті перевірки, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в період, охоплений перевіркою, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 здійснював такий вид господарської діяльності: діяльність автомобільного вантажного транспорту.
Висновками Акта перевірки встановлено порушення позивачем:
1. статті 138, статті 177 ПК України, а саме: відображення перекручених даних в деклараціях, що привело до заниження оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 115373,07 грн. Відповідно до пунктів 164.1. та 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 177.1, пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого донарахована за результатами перевірки сума податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за 2014 рік - 17571,36 грн.
2. Перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 в порушення статті 198, пункту 199.1 статті 199 ПК України встановлено завищення податкового кредиту на суму ПДВ 12203 грн., в т.ч. за січень - 552,00 грн., за лютий - 836,00 грн., за березень - 326,00 грн., за квітень - 981,00 грн., за травень - 936,00 грн., за червень - 1291,00 грн., за липень - 1414,00 грн., за серпень - 581,00 грн., за вересень - 682,00 грн., за жовтень - 1043,00 грн., за листопад - 2197,00 грн. та грудень - 1364,00 грн. Зазначені вище порушення ведення податкового обліку призвели до порушення пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 статті 200 ПК України, а саме: завищення від'ємною значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту (рядок 19 декларації) за січень - 552,00 грн., за лютий 836,00 грн., за березень 326,00 грн., за квітень 981,00 грн., за травень 936,00 грн., за червень 1291,00 грн., за липень 1414,00 грн., за серпень 581,00 грн., за вересень 682,00 грн., за жовтень 1043,00 грн., за листопад 2197,00 грн. та грудень 1364,00 грн., в результаті чого в порушення пункту 200.1, пункту 200.3, пункту 200.4 статті 200, пункту 200.14 статті 200 ПК України позивачем завищено бюджетне відшкодування ПДВ (рядок 23.2) па суму 10287,00 грн., а саме: за березень 836,00 грн., за квітень 326,00 грн., за травень 981,00 грн., за червень 936,00 грн., за липень 1291,00 грн.. за серпень 1414,00 грн., за вересень 581,00 грн., за жовтень 682,00 грн., за листопад 1043,00 грн. та грудень 2197,00 грн.
3. Пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - донарахована сума єдиного внеску становить 40034,40 грн. за 2014 рік.
Зокрема, контролюючим органом при перевірці фізичної особи-підприємця зроблений висновок про необґрунтоване включення до складу витрат на придбання страховок на автомобілі у сумі 25813 грн. 41 коп., витрат на придбання запчастин, які були використані не у господарській діяльності позивача, у сумі 28548 грн. 90 коп., та витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів (дизпалива), яке витрачене на подачу автомобілів до пункту завантаження, у сумі 61010 грн. 76 коп. Як зазначили перевіряючі в Акті перевірки, включення таких витрат суперечить статтям 138, 177 ПК України, а факт використання запасних частин та дизпалива у господарській діяльності позивача не підтверджений.
Однак, з даними висновками відповідача, які покладені в основу оскаржуваних рішень, суд не погоджується, за наступних підстав.
Порядок формування фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на загальній системі оподаткування, витрат для визначення об'єкту оподаткування податком на доходів фізичних осіб регулюється нормами ПК України.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
В силу вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, на даний час, законодавством, яке регулює порядок формування фізичною особою витрат, пов'язаних з господарською діяльністю та визначення чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності є стаття 177 ПК України, з урахуванням положень розділу III цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до абзацу 1-2 пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до статті 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Суд зазначає, що позивач здійснює діяльність «автомобільного вантажного транспорту», при цьому, надаючи послуги по внутрішньому та міжнародному перевезенню.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-ІV, укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування).
Згідно статті 16 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка». Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування «Зелена картка» транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка», забороняється.
Отже, страхування вантажного транспортного засобу на території України та при виїзді за кордон є обов'язковим, без якого позивач не може безпосередньо здійснювати свою господарську діяльність.
Тому, витрати на придбання страховок на автомобілі у сумі 25813 грн. 41 коп. підлягають до включення до складу витрат за 2014 рік. Дані витрати фактично здійснені підприємцем, безпосередньо пов'язані з підприємницькою діяльністю позивача та підтверджені належним чином оформленими документами: договорами страхування відповідальності перевізника наземним транспортом, додатками до договорів - підтвердженням про страхування, платіжними дорученнями про сплату страхових внесків, полісами, картками міжнародного автомобільного страхування (а.с. 237-248 том 2; а.с. 1-31 том 3).
Щодо включення витрат на придбання запчастин у сумі 28548 грн. 90 коп. до складу валових витрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15.4 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Аналіз норм податкового законодавства та норм бухгалтерського обліку дає підстави стверджувати, що контролюючий орган не вправі не визнавати факт понесення витрат на ремонт автомобілів, які безпосередньо беруть участь у підприємницькій діяльності позивача, та від належного та справного стану яких залежить факт отримання доходів підприємцем.
Платник податків здійснював закупівлю запасних частин до автомобілів та отримував послуги по їх ремонту у ТОВ «КПП Центр», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Мадок», ПП «Моторне ательє», ТОВ «Пневмоцентр Плюс», ФОП ОСОБА_4.
Даний факт підтверджується первинними документами: видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт, актами виконаних робіт, дефектними актами по виявленню несправностей (а.с. 45-150 том 2).
За таких обставин, включення підприємцем витрат на придбання запчастин до складу валових витрат підприємницької діяльності обґрунтоване та правомірне.
Як зазначалося вище, з системного аналізу норм, закріплених у статтях 138, 177 ПКУкраїни слідує, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є факт їх понесення в межах здійснення ним господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року позивачем до складу витрат було включено витрати на придбання дизельного палива, яке використовувалось з метою надання послуг з перевезення вантажів в межах та за межами України, що підтверджується наявними у матеріалах справи: подорожніми листами, договорами-заявками, контрактами-заявками на організацію міжнародних перевезень автомобільним транспортом на автомобілі: НОМЕР_3 (а.с.57-138 том 1), ДАФ ВА 2090 ВІ з причепом НОМЕР_4 (а.с.139-230 том 1), Рено НОМЕР_5 (а.с.231-250 том 1, а.с.1-44 том 2). Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Однак, відповідач вважає, що витрати дизельного пального на шлях без завантаження автомобіля, до пункту завантаження не можна вважати витратами, понесеними в господарській діяльності.
Таке твердження фіскального органу суперечить законодавчим нормам.
Відповідно до частин 1-2 статті 47 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
З системного аналізу наведених норм слідує, що перевезення вантажів включає в себе комплекс послуг, які надаються перевізником з метою доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення. Тому, надання транспортного засобу для завантаження безпосередньо пов'язане із здійсненням господарської діяльності щодо перевезення вантажів.
В свою чергу, частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 6 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні2 від 16.07.1999 року №996-ХІV встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.
У відповідності до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 №1706, було розроблено Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65 (надалі - Методичні рекомендації), які можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов'язаних з транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так і на інших підприємствах, що виконують зазначені роботи (послуги), незалежно від форм власності і підпорядкування, але з врахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства.
Пунктом 3 Методичних рекомендацій визначено, що собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
Пунктом 30 Методичних рекомендацій передбачено, що до виробничої собівартості перевезень включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
Пунктом 32 Методичних рекомендацій встановлено, що до статті калькуляції «Прямі матеріальні витрати» включається вартість усіх видів пально-мастильних та інших матеріалів (включаючи транспортно-заготівельні витрати), що використані як безпосередньо на виконання перевезень (робіт, послуг), так і на технологічні операції в процесі підготовки рухомого складу до експлуатації, а також витрати пально-мастильних матеріалів на допоміжно-службовий, учбово-тренувальний та невиробничий нальоти годин.
Крім того, в силу вимог пункту 4.4 Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, для бортових вантажних автомобілів і сідельних тягачів у складі автопоїздів, автомобілів-фургонів та вантажопасажирських автомобілів, які виконують роботу, що обліковується в тонно-кілометрах, нормативні витрати палива розраховуються за формулою, яка передбачає, що при виконанні вантажними автомобілями роботи для визначення норми по витратам палива враховується показник загального пробігу автомобіля та показник пробігу з вантажем.
Отже, вартість паливно-мастильних матеріалів, які використовуються суб'єктом господарювання для доставки транспортного засобу до пункту навантаження, повинні враховуватись ним під час розрахунку собівартості реалізованих послуг з перевезення вантажів та включатись до складу витрат операційної діяльності.
Таким чином, висновок відповідача про завищення позивачем суми витрат за 2014 рік на суму понесених витрат на дизельне паливо, витрачене підприємцем для доставки транспорту до пункту навантаження в розмірі 61010 грн. 76 коп. не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Отож, відображення витрат на страховку автомобілів, на придбання запчастин та дизпалива на суму 115373 грн. 07 коп. за 2014 рік обґрунтоване та підтверджене необхідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, тому визначення контролюючим органом грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 17571 грн. 36 коп. безпідставне.
Висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ 12203,00 грн., оскільки ним неправомірно включено до складу валових витрат витрати на придбання запчастин та дизельного палива, суд вважає безпідставними.
Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
В силу пункту 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Судом встановлено, що факт здійснення витрат на придбання запчастин та дизельного палива та факт правомірного використання їх безпосередньо у підприємницькій діяльності позивача підтверджений матеріалами справи. Крім того, факт сплати суми податку на додану вартість у ціні таких витрат підтверджений податковими накладними (а.с. 151-236 том 2), до форми та змісту яких зауважень у контролюючого органу немає.
Крім того, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що документи, на підставі яких позивач включив суми до складу витрат та складу податкового кредиту відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій. Подані первинні документи та документи фінансової звітності містять інформацію щодо змісту господарських операцій та підтверджують факт здійснення господарських операцій.
Натомість, висновки, викладені в Акті перевірки щодо відображення некоректних даних в податкових деклараціях про майновий стан та доходи та з податку на додану вартість, списання необґрунтованих витрат, що призвело до заниження оподаткованого доходу за 2014 рік та завищення податкового кредиту, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення № 0001951742 від 15.09.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 26357 грн. 04 коп., в тому числі 17571 грн. 36 коп. - основний платіж, 8785 грн. 68 коп. - штрафні санкції; податкове повідомлення-рішення №0001971742 від 15.09.2015, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 14306 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 5143 грн. 50 коп.; податкове повідомлення-рішення №0001961742 від 15.09.2015, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1060 грн. 00 коп., підлягають скасуванню.
Що стосується висновків фіскального органу щодо встановлення порушень вимог пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, за наслідками яких донарахована сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік у розмірі 40034 грн. 40 коп., то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 11 статті 8 Закону України №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI).
Оскільки, судом встановлено, що позивачем вірно визначено розмір оподаткованого доходу за 2014 рік, який є базою нарахування єдиного соціального внеску, то вимога від 02.09.2015 №Ф-34 про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 40034 грн. 40 коп., та, як наслідок, прийняте рішення №0001981742 від 15.09.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 2001 грн. 72 коп., є протиправними та підлягають скасуванню.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності та обґрунтованості прийнятих рішень.
Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області: податкове повідомлення-рішення №0001951742 від 15.09.2015; податкове повідомлення-рішення №0001971742 від 15.09.2015; податкове повідомлення-рішення №0001961742 від 15.09.2015; вимогу від 02.09.2015 №Ф-34 про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 40034 грн. 40 коп.; рішення №0001981742 про визначення штрафних санкцій з єдиного внеску в сумі 2001 грн. 72 коп.
Присудити на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області суму судового збору у розмірі 889 (вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 02 (дві) коп.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному обсязі, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Суддя К.М. Недашківська