копія
23 листопада 2015 р. Справа № 818/3390/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.
суддів - Прилипчука О.А., Соп'яненка О.В.
за участю секретаря судового засідання - Кохан Т.І.,
позивача - ОСОБА_2,
перекладача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_2 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якій просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2015 року № 469-15;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є громадянином Нігерії, прибув до України у листопаді 2008 року, з метою навчання у Харківському національному університеті радіоелектроніки, та не може повернутися на батьківщину через побоювання стати жертвою переслідування та нападів з боку радикальних ісламістських угрупувань (зокрема "Боко Харам"), через те, що він є християнином, оскільки у Нігерії, а саме у штаті Борно, де проживав позивач, почалися міжрелігійні зіткнення між християнами та мусульманами. ОСОБА_2 було подано до УДМС в Сумській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 27.08.2015 року позивач отримав повідомлення УДМС в Сумській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, складене на підставі рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2015 року № 469-15, відповідно до якого щодо позивача не встановлено умов, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Вказане рішення ОСОБА_2 вважає необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 99). Суду надав письмові заперечення, в яких зазначає, що позивачем не було надано будь-яких документів та матеріалів, які б підтверджували факт проживання та навчання в штаті Борно. Навпаки, він надав суперечливі відомості з цього приводу. Крім того, заявник не надав достовірних чи правдивих фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання, не надав достовірних чи правдивих фактів, що у разі повернення до Нігерії йому буде загрожувати застосування щодо нього смертної кари, катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. А отже, не має підстав вважати, що позивач має обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Таким чином, серед фактів, повідомлених заявником, немає підстав для визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; місце народження - м. Бенін-сіті, Едо, Оредо, Нігерія, є громадянином Нігерії; за національністю - нігерієць; етнічна приналежність - народ хауса; за віросповіданням - християнин (англіканець).
Позивач стверджує, що на територію України прибув 11.11.2008 року легально за одноразовою візою типу «О» повітряним транспортом за маршрутом Нігерія (м. Лагос ) -Туреччина (м. Стамбул) - Україна (м. Донецьк) по дійсному паспорту громадянина Нігерії НОМЕР_1 на запрошення Харківського національного університету радіоелектроніки де й навчався з 2008 р. по 2012 р., потім був відрахований через несплату за навчання.
З 2012р. по 2013р. навчався на підготовчому відділенні Вінницького медичного університету, а з 2013 року на підготовчому відділенні Луганського медичного університету. Отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні ЛГ2125/2013, термін дії якої 15.03.2015 року. Через події на сході України, був вимушений переїхати до м. Суми. Під час виїзду з Луганська вищевказану посвідку втратив.
06.02.2015 року, за п'ять тижнів до закінчення терміну дії посвідки, не маючи постійного місця навчання чи роботи, позивач звернулася до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (а.с. 38).
Наказом УДМС в Сумській області від 06.02.2015 року № 111 було надано дозвіл на прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 45).
Рішенням Державної служби України (надалі - ДМС України) від 27.08.2015р. № 469-15 Позивачу було відмовлено у визнані його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що УДМС України в Сумській області його було повідомлено листом від 27.08.2015р. №67 (а.с. 73).
Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість зазначеного висновку відповідача та винесеного на його підставі спірного рішення, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.
Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця Позивач повинен був довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується Позивачем у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме протоколу співбесіди від 13.02.2015 року (а.с. 49-53), ОСОБА_2 на територію України прибув 11.11.2008 року легально за одноразовою візою типу «О» повітряним транспортом за маршрутом Нігерія (Jlaroc) - Туреччина (м. Стамбул) - Україна (м. Донецьк) по дійсному паспорту громадянина Нігерії НОМЕР_1 на запрошення Харківського національного університету радіоелектроніки. Отже, позивач залишив країну свого походження без будь-яких перешкод.
Під час співбесід з ОСОБА_2, було встановлено розбіжності щодо його місця навчання в штаті Борно, місця проживання, місця отримання паспорту та щодо трагічного випадку з його батьком (а.с. 58-59).
Суд звертає увагу, що відповідно до висновку Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (а.с. 60-65), міста Бенін-сіті (місце народження Позивача та навчання в початковій школі), місто Акура (отримання паспорта), місто Ота (навчання в коледжі) - це міста південних штатів, між ними відстань не більше 160 км. Отже, із наведених позивачем фактів вбачається, що до виїзду в Україні він проживав в цілому в південних штатах 14 років та безперешкодно здійснював неодноразові переїзди в цих штатах.
Таким чином, суд зазначає, що твердження позивача про те, що він проживав в м. Бага штат Борно, не можуть вважатися достовірними та прийняті судом до уваги .
Позивач повідомив, що він та його родина сповідає одно із напрямів християнства - англіканство. Перед виїздом до України він був лідером молодіжної релігійної організації, яка була створена при церкві «Святий Томас» в м. Бага. Особистих переслідувань через належність до цієї організації заявник не зазнавав, лише відчував тиск з боку мусульман та спілкувався лише з християнами.
ОСОБА_2 стверджує, що боїться повертатися до Нігерії оскільки мусульмани можуть його вбити або він може зазнати іншого жорстокого поводження через те, що він сповідає християнство.
Згідно інформації по країні походження, «Боко Харам» - радикальне ісламістське угруповання, що здійснює свою діяльність на північному сході Нігерії, півночі Камеруну та Нігеру (а.с. 66-72).
Як встановлено із аналізу інформації по країні походження, діяльність угрупування Боко Харам поширена на північній та північно-східній території Нігерії. Найбільша активність Боко Харам спостерігається у трьох північно-східних штатах Нігерії: Адамава, Борно и Йобе, де введений надзвичайний стан. Таким чином, дійсно для християн Нігерії може існувати небезпека з боку угрупування Боко Харам, за умови їх проживання в окремих північних та північно-східних регіонах країни. Однак позивач не надав суду достовірних чи правдивих фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання в Нігерії.
Позивач після відрахування з Харківського національного університету радіоелектроніки шукав шляхи залишення в Україні. Так, в 2012 році він вступив на підготовче відділення Вінницького медичного університету, в 2013 році - на підготовче відділення Луганського медичного університету. У паспорті Позивача є відмітка про видачу йому посвідки на тимчасове проживання ЛГ 2125/2014. Але як свідчить відповідь ГУ ДМС України в Луганській області №12/44/992 від 02.03.2015р., Позивач вищезазначеною посвідкою не документувався.
Отже, не має підстав вважати, що позивач має обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Таким чином, серед фактів, повідомлених заявником, немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених пункту 1 частини 1 статті 1 Закону.
Крім того, позивач не надав достовірних чи правдоподібних фактів, що у разі повернення до Нігерії йому буде загрожувати застосування щодо нього смертної кари, катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.
На території Нігерії не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через які може існувати загроза життю заявника в разі повернення до країни походження.
Як було проаналізовано вище, акти насильства з боку екстремістської організації «Боко Харам» відбуваються у північних та північно-східних регіонах Нігерії. Твердження заявника щодо проживання в північному штаті Борно, м. Бага не підтверджується матеріалами справи.
Отже, серед фактів повідомлених заявником, немає підстав для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частиною 1 статті 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Викладене дозволяє суду зробити висновок, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а звернувся до органу міграційної служби виключно у пошуках легалізації, після того як 15.03.2015 року закінчиться термін дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, відмітка про отримання якої зазначена у паспорті.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому він особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із пунктом 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим позивачем, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань позивача.
Частиною 7 статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу позивача, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачем не надано жодних відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склалися умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону.
Пункт 37 Керівництва визначає, що оскільки побоювання суб'єктивні, це визначенні вносить суб'єктивний елемент у стан особи, яка звертається з проханням визнати його біженцем. Тому для надання статусу біженця необхідно, в першу чергу, оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні його походження.
Таким чином серед фактів повідомлених позивачем, немає підстав для визнання особою, яка потребу с додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку про те, що рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2015 року № 469-158 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи те, що правомірність рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2015 року № 469-158 підтверджена судом по даній справі, підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту не вбачається.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2015 року № 469-15 "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" та зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено 30.11.2015 року.
Головуючий суддя (підпис) В.О. Павлічек
Суддя (підпис) О.А.Прилипчук
Суддя (підпис) О.В.Соп'яненко
З оригіналом згідно
Суддя В.О. Павлічек