справа № 208/4331/15-ц
№ провадження 2/208/1689/15
Іменем України
26 жовтня 2015 р. м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ричка С.О.
при секретарі - Щербацевич Д.В.,
за участю позивача: ОСОБА_1,,
представника відповідача: ОСОБА_2 (за дорученням),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист прав власності, вселення, виселення та зняття з реєстрації, -
У червні 2015 року позивач звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до ОСОБА_3 з позовною заявою, яку згодом уточнила та просила суд захистити її право власності шляхом вселення її в квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною частковою власністю сторін, та виселити відповідача та зняти з реєстраційного обліку зі спірної квартири.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона, є власником 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 15,1 кв.м., на підставі рішення суду від 29.11.2007 року Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, зареєстрованому в Єдиному державному реєстрі прав приватної власності на нерухоме майно (житло) від 22.02.2008 року Витяг № 17847451, реєстраційний номер 1106910, номер запису 20597 в книзі 110. На той час державну реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснювало від Міністерства юстиції України - Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації». Позивач, ОСОБА_1 Антоніна, перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, з 23.10.1998 року, актовий запис про реєстрацію шлюбу № 650. Дітей від шлюбу сторони не мали. Під час перебування у шлюбі сторони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, але право власності за згодою позивача було зареєстровано лише на її чоловіка ОСОБА_4. Сторони 09.10.2007 року розірвали шлюб, про що зроблено актовий запис № 316 Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області та видане свідоцтво про розірвання шлюбу, що доводиться штампом на сторінці № 10 мого паспорту АК 301921 виданим 17.11.1998 р. Після розірвання шлюбу 10.05.2007 року позивач звернулася до Заводського районного суду з майновим позовом про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, у зв'язку з тим, що вона була придбана під час шлюбу, колишній чоловік позивача визнавав, що нерухоме житлове майно було придбано під час шлюбу, тому однокімнатна квартира була поділена і позивач за рішенням суду від 29.11.2007р. набула право власності на 1/2 частину спірної квартири інша частина належала колишньому чоловікові позивача. Колишній чоловік позивачки ОСОБА_4, зареєстрував 17.09.2013р. на свою житлову площу свого сина від першого шлюбу ОСОБА_3, відповідача по справі, без погодження з позивачкою, яка є також співвласником спірної квартири. 18 травня 2015 року колишній чоловік позивачки ОСОБА_4 помер, та саме з цього часу відповідач по справі почав чинити позивачці перешкоди в користуванні спірною квартирою, про що вона неодноразово зверталась до відповідних органів, відповіді яких вона долучила до свого позову, тому вважає, що з боку відповідача порушуються її права як власника ? частини квартири, відповідач зареєстрований та мешкаю на спірній житловій площі незаконно, а тому просить суд задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі на підставі наданих доказів.
Позивач в судовому засіданні підтримала свої уточнені позовне вимоги в межах викладеного, та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, представник відповідача за дорученням в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав до суду заперечення, які були долучені до матеріалів справи, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі на підставах викладених у запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що на вимогу позивача у добровільному порядку відповідач не бажає самостійно вселити в спірну квартиру позивача, у зв'язку з тим, що він там мешкає постійно іншого житла не має, натомість позивач має інше житло де мешкає постійно, своєю поведінкою відповідач перешкоджає законному праву позивачки у розпорядження своїм майном, унеможливлює сумісне знаходження та проживання в одному помешканні, чим порушує законні права та інтереси позивачів.
Як встановлено в судовому засіданні в теперішній час позивач, будучи власниками ? частини майна (квартири), фактично позбавлена відповідачем права користуватись цим майном.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Згідно з ст. 155 ЖК України, власник квартири чи її частки не може бути позбавлений права користування своїм житловим приміщенням, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідач порушує вимоги ст. 47 Конституції України в якій зазначено, що кожен має право на житло, а також те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також були порушені і вимоги ст. 9 ЖК України, в якій зазначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Щодо зняття з реєстрації відповідача та виселення його зі спірної квартири, суд вважає ці вимоги позивача такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи власником іншої ? частини спірної квартири є ОСОБА_4 на підставі нотаріального договору купівлі-продажу ВАК № 295495 реєстр №841, від 23.05.2003 року, укладеного і зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5
Як вбачається з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № запису 40526271 виданого 29.05.2015р. першою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою була зареєстрована спадкова справа № 57508367 після смерті ОСОБА_4, який помер 18.05.2015 року, спадкоємцем якого є відповідач.
Як встановлено в судовому засіданні, ще за життя за заявою власника ОСОБА_4 та на підставі всіх наданих необхідних документів в спірну квартиру був зареєстрований 17.09.2013 року відповідач по справі, який постійно мешкав в спірній квартирі разом з батьком та доглядав його до часу смерті батька, та продовжує там мешкати по теперішній час, сплачує комунальні послуги, та не має іншого житла, що підтверджується актом № 92 від 30.06.2015р. виданим ТОВ «Толока».
Суд вважає, що та обставина, що відповідач чинить перешкоди позивачці у вселенні та безперешкодному користуванні квартирою порушує законні права позивачки, як власника ? частини майна, тобто належної позивачці на праві власності квартири. Таким чином вимога позивачки щодо усунення перешкоди у здійсненні права користуватися та розпоряджатися власністю, підлягає задоволенню шляхом вселення позивача за зазначеною адресою.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 47 Конституції України суд ст. ст.319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 9 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212 - 215,218, 219 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист прав власності, вселення, виселення та зняття з реєстрації - задовольнити частково.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю, а саме: квартирою № 74 в будинку № 24 по вулиці Глаголєва у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, шляхом примусового вселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_5.
Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_5.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін скарги про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 02 листопада 2015 року.
Суддя Ричка С. О.