Справа: № 758/5685/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Супрун Г.Б. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
24 листопада 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів за участю секретаря представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Приходько К.М. Сіткарь А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В травні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовом до ГУ ПФУ у Київській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати бездіяльність відповідача щодо відмови, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» перевести позивача на пенсію, відповідно до ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати об'єктивну відповідь на його звернення, відповідно до вимог ст.ст. 18, 19 ЗУ «Про звернення громадян», оскільки у зверненні поставлено 11 питань і на жодне з них не надано відповіді; визнати протиправними дії відповідача щодо переведення позивача з пенсії, відповідно ст. 22 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 110% мінімальної пенсії від 3-х з половиною мінімальних пенсій за віком, на пенсію, відповідно до ст. 21 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 80% заробітної плати за період з 01.01.1991 по 31.12.1992.
Крім цього, позивач просив зобов'язати відповідача як вищестоящу інстанцію та яка контролює роботу Управлінь ПФУ в районах та містах Київської області звернутися до Управління Пенсійного фонду в м. Бровари з вимогою здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.11.2011 та з 01.01.2014, відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як інваліду війни ІІ групи, в розмірі 110% від трьох з половиною мінімальних пенсі за віком, який визначається відповідно до п. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язати відповідача надати обґрунтовану відповідь на його звернення відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян».
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
13.11.2015 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості з'явитися в судове засідання у зв'язку з перебуванням його на лікуванні.
Колегія суддів вважає, що вказане клопотання позивача не може бути задоволено, оскільки дане відкладення може призвести до затягування строків розгляду справи, та як наслідок вчинення таких дій - порушення судом норм процесуального права. Крім цього, на підтвердження даного клопотання, позивачем не надано жодних доказів про перебування його на лікуванні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 є інвалідом війни ІІ групи (а.с.5), перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок травми і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Розмір пенсії позивача складається з: основного розміру пенсії та додаткової пенсії потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
19.03.2015 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із скаргою, в якій просив, щоб останній зобов'язав Управління Пенсійного фонду м. Бровари нарахувати йому пенсію, відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» або перевести позивача на пенсію, відповідно до ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.6-8).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.04.2015 №266/Л-01 позивачу надано відповідь, в якій повідомлено, що на питання порушені у його зверненні, неодноразово надавалися письмові відповіді.
Крім того, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначені до набрання чинності Законом, перераховані та приведені у відповідність до вказаного Закону, а тому підстави для встановлення пенсії у розмірі, передбаченому ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні (а.с.9).
Обговорюючи питання щодо визнання протиправними дії відповідача в частині відмови надати об'єктивну відповідь на звернення, відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 ЗУ «Про звернення громадян» та зобов'язання надати обґрунтовану відповідь на звернення згідно зі ст. ст. 15, 18, 19 ЗУ «Про звернення громадян», колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 15 вказаного Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно ст. 18 Закону, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області неодноразово розглядалися звернення позивача з приводу порушених питань у його скарзі від 19.03.2015, про що свідчать листи від 20.04.2012 №1003/л-05 (а.с.54-55), від 09.12.2013 №2040/л-09 (а.с.56-58).
Крім того, листом від 10.04.2015 №266/Л-01 позивача повідомлено, що у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначені до набрання чинності Законом, перераховані та приведенні у відповідність до вказаного Закону, а тому підстави для встановлення пенсії у розмірі, передбаченому ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні. При визначенні розміру пенсії та виконанні постанов суду, порушень з боку Управління Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі не виявлено, підстав для притягнення до відповідальності начальника управління немає (а.с.9).
З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови надати об'єктивну відповідь на звернення, відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 ЗУ «Про звернення громадян» та зобов'язання надати обґрунтовану відповідь на звернення, згідно зі ст.ст. 15, 18, 19 ЗУ «Про звернення громадян», є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови, відповідно до ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» перевести ОСОБА_6 на пенсію, відповідно до ст. 29 вказаного Закону, колегія суддів зважає на наступне.
Так, згідно п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
З даної норми слідує, що і питання встановлення розміру пенсії, нарахування, перерахунок розглядаються за місцем проживання (реєстрації) позивача. В даному випадку, оскільки позивач зареєстрований та проживає в м. Бровари, то й оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб УПФУ у м. Броварах мають розглядатися за підсудністю в Броварському міськрайонному суді Київської області.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Зазначеним рішенням апеляційного суду встановлено, що у ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не визначено поняття «мінімального розміру пенсії за віком», тому за аналогією необхідно звертатися до інших статей, але цього ж Закону, в яких буде міститися тлумачення поняття.
Переводити пенсіонера за бажанням з одного виду пенсії на інший за його правом, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення», управління пенсійного фонду вправі керуючись нормами лише цього Закону і не посилаючись на інші, якщо це не передбачено в самому Законі.
Позивач не має бажання перейти на інший вид пенсії, а фактично просить змінити порядок нарахування пенсії, оскільки ЗУ «Про пенсійне забезпечення» не визначено з чого складається мінімальна пенсія за віком, а тому відповідач Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області позбавлений можливості нараховувати саме так пенсію (а.с.61).
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
10.04.2015 відповідачем було надано відповідь позивачу про відсутність правових підстав для переведення позивача на пенсію, відповідно до ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що також підтверджується вказаною вище постановою суду апеляційної інстанції.
Що стосується позовних вимог щодо зобов'язання відповідача звернутися до Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області з вимогою здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.11.2011 та 01.01.2014, відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як інваліду війни ІІ групи, в розмірі 110 % від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, що визначена відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів виходить з наступного.
Згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області від 14.04.2015 №3919/03 на виконання ухвали КААС по справі №2-а-1322/10 від 29.01.2014 ОСОБА_6 нараховано 37 987,86 грн. з урахуванням виплачених сум (а.с.75).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області ОСОБА_9 від 28.04.2015 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-а-1322, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області, щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області провести з 11.01.2010 перерахунок розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_6, відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із розрахунку 110 % від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням проведених виплат; зобов'язання провести з 11.01.2010 перерахунок додаткової пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», закінчено виконавче провадження, враховуючи Постанову КМУ від 03.09.2014 № 440 (а.с.72-73).
Таким чином, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 управлінням проведено відповідне перерахування пенсії позивача.
Тобто, нарахування 37 987,86 грн. проведено, але фактично позивачем не отримано, тому він і не погоджується із відповіддю, де зазначається, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області виконано в повному обсязі, і наводить приклади, що на сайті ПФУ України наводиться інформація, що пенсіонерам на підставі рішень судів пенсії виплачуються, а йому ще не виплачено.
Згідно ч. 1 ст. 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
З огляду на зазначене, відповідачем було перевірено звернення позивача щодо нарахування пенсії. В свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області на підставі ст. 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідальності за зобов'язання Управлінням Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області не несе, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Крім цього, вимоги про визнання дій відповідача протиправними, що стосуються переведення позивача на інший вид пенсії, відповідно до ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі 80% заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1991 по 31.12.1992 позивачем взагалі не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.
Обговорюючи питання щодо правомірності заявлених позивачем вимог в частині відшкодування моральної шкоди, яку він визначає в розмірі 100 000 грн., колегія суддів зважає на наступне.
Статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.
Так, виходячи з положень ст. 23 Цивільного кодексу України слід зазначити, що моральна шкода полягає: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Позивачем не було обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльності вищезазначеного суб'єкта владних повноважень та не надано доказів, якими це підтверджується.
Таким чином, доводи позивача про те, що відповідач завдав йому моральну шкоду є необґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині слід також залишити без задоволення.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року - залишити без задоволення.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 27.11.2015
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Петрик І.Й.
Собків Я.М.