Справа: № 826/15717/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
26 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Хрімлі О.Г.,
суддів Ганечко О.М.,
Літвіної Н.М.,
при секретарі Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс», Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу № 320 від 25 лютого 2015 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, та податкових повідомлень-рішень №№ 0001182201, 0001172201, 0001162201 від 24 березня 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 лютого 2015 року № 320 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки». В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 320 від 25 лютого 2015 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Технополіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ТК «Агро-Інкам СВО» за період з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, про що складено акт № 311/26-53-22-01-21/32306590 від 11 березня 2015 року.
Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2014 року на суму 451 848,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 975,00 грн., у тому числі за жовтень 2014 року в сумі 3 975,00 грн., та п.п. 138.1, 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 2014 році на загальну суму 410 240,00 грн.
24 березня 2015 року у зв'язку із виявленими порушеннями відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0001162201, яким ТОВ «Технополіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 677 772,00 грн., у тому числі за основним платежем - 451 848,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 225 924,00 грн.; №0001172201, яким ТОВ «Технополіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 512 800,00 грн., у тому числі за основним платежем - 410 240,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 560,00 грн.; № 0001182201, яким ТОВ «Технополіс» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2014 року на 3 975,00 грн.
Не погоджуючись з наказом про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс» зареєстроване в якості юридичної особи 01 квітня 2003 року року, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 325920.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс», як платник податків, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник ПДВ 11 квітня 2003 року, що підтверджується копією Свідоцтва № 35608755 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
02 вересня 2013 року між ТОВ «Технополіс» (покупець) та ТОВ «ТК «Агро-Інкам СВО» (постачальник) укладено договір № 12-44/-П-2, за змістом якого постачальник зобов'язується поставити покупцю хонінгувальний станок з ЧПУ Sunnen HTS-124-020, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах, викладений у цьому договорі.
Згідно з п. 3.6 укладеного договору, постачальник зобов'язується повідомити покупця про готовність до відвантаження товару за п'ять банківських днів до відвантаження. Постачальник зобов'язується разом з відвантаженим товаром надати покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури на товар, сертифікати якості, накладні на товар, інструкцію з експлуатації товару із зазначенням моделі та серійного номера, завіреного печаткою та підписом заводу-виробника, товарно-транспортну накладну.
Згідно зі специфікацією від 02 вересня 2013 року, постачальник постачає верстат хонінгувальний з ЧПУ моделі Sunnen HTS-124-020 на умовах поставки DDP (пункт поставки склад ПАО «ДрМЗ», м. Дружківка, вул. Леніна, 7) за правилами Інкотермс 2010.
З наявних у матеріалах справи рахунків-фактури та видаткових накладних вбачається, що у жовтні 2014 року постачальник поставив позивачу наступні товари: свердло, акум, пластина, плівка з полімерів етилену, плівка ПВХ без малюнку, плівка самоклейка поліпропіленова.
ТОВ «ТК «Агро-Інкам СВО» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 2 734 936,12 грн., у тому числі податок на додану вартість: 455 822,69 грн.
За поставлений товар позивач перерахував на рахунок постачальника грошової кошти, що підтверджується копіями відповідних банківських виписок.
Водночас, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що хонінгувальний станок з ЧПУ Sunnen HTS-124-020 на виконання укладеного договору не було поставлено позивачу, проте він має право на віднесення сум ПДВ по операції зі сплати авансу за верстат у розмірі 130 000,00 грн.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 цього Кодексу.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб'єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов'язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу не мають права вимагати у платника податків отримувати витяг із відповідного реєстру про взяття такого платника податків на облік відповідно до вимог цього Кодексу.
Крім того, в абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року у справі № 3/35-313 (№ 2-зп) зазначено, що за своєю природою ненормативні акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернення до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Також, в п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання. За результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено акт перевірки.
Так, згідно позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Отже, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.
В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2013 року у справі № К/800/29102/13.
Отже, колегія суддів зазначає, що податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв'язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року у справі № К/800/54480/14.
Таким чином, колегія суддів вважає що оскільки перевірка на підставі наказу № 320 від 25 лютого 2015 року вже проведена, то даний наказ вичерпав свою дію і визнання протиправними дій щодо його видання та скасування самого наказу не призведе до анулювання результатів проведеної відповідачем перевірки, яка оформлена актом № 311/26-53-22-01-21/32306590 від 11 березня 2015 року.
Крім того, дії по винесенню наказу про проведення перевірки, по проведенню перевірки та безпосередньо дії по складанню акту перевірки є функціональними обов'язками контролюючого органу, які самі по собі не створюють для позивача будь-яких негативних наслідків та не покладають на позивача податкових обов'язків. Дії відповідача по складанню акту не порушують та не можуть порушувати прав позивача, оскільки лише рішення, прийняте за результатами перевірки створює для платника податків правові наслідки у вигляді, зокрема, виникнення обов'язку сплатити певну суму податків.
Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі дій контролюючого органу щодо винесення наказу про проведення перевірки, проведення перевірки/звірки, складанню акту перевірки/звірки, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту, зокрема, шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.
Такий висновок підтверджується і постановою Верховного Суду України від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), в якій суд зазначив про те, що невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Наведений висновок Верховного Суду України у сукупності із наведеними вище висновками свідчить про те, що дії щодо проведення податкової перевірки, в разі порушення податковим органом зазначених положень ПК України, можуть бути визнані протиправними лише в тому випадку, коли за наслідком її проведення податковим органом приймаються рішення або вчиняються дії, які порушують права платника податків.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що відсутні правові підстави для скасування наказу № 320 від 25 лютого 2015 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, який на момент вирішення справи реалізовано, тобто такий наказ вичерпав свою дію, та з урахуванням того, що відбувся допуск посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.
З приводу позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0001182201, 0001172201, 0001162201 від 24 березня 2015 року, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Наявність оформлених первинних бухгалтерських документів не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та самостійною підставою у спірних відносинах для формування сум податкового кредиту та валових витрат. Складання первинних документів з метою оформлення «безтоварних» операцій свідчить про юридичну дефектність цих первинних документів, які не мають юридичного значення для цілей формування податкового кредиту та не можуть бути підставою для формування спірних сум податкового кредиту.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні сертифікати якості, інструкція з експлуатації товару із зазначенням моделі та серійного номера, завіреного печаткою та підписом заводу-виробника, товарно-транспортні накладні, як передбачено у п. 3.6 укладеного договору, що також не заперечується позивачем в апеляційній скарзі.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи всіх необхідних первинних документів на підтвердження реального виконання укладеного договору, про що зазначено вище, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з чим не вбачається за можливе визначити зв'язок наданих послуг позивачу з господарською діяльністю підприємства.
Крім того, колегія суддів зазначає, що якщо господарські операції не зумовлені розумними економічними причинами (позбавлені ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку.
Також, при вирішенні справи колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1359а15, за змістом якої господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно та обґрунтовано винесено податкові повідомлення-рішення №№ 0001182201, 0001172201, 0001162201 від 24 березня 2015 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період не підтверджуються у повній мірі належними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та наведеними законодавчими нормами.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та не засновані на нормах права.
Доводи апелянта, Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс», спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нової про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року в частині задоволення позовних вимог - скасувати та ухвалити нову.
У скасованій частині у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» відмовити.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року - залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлений 27 листопада 2015 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Ганечко О.М.
Літвіна Н. М.