Справа: № 826/12730/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Губська О.А.
Іменем України
26 листопада 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіГубської О.А.
суддів Грибан І.О., Ключковича В.Ю.
за участю: секретаря судового засіданняНечай Ю.О.
представника відповідача (ВЧ НОМЕР_1 )Бугай І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України, в якому просив:
визнати неправомірною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з невиплати позивачу до цього часу грошової компенсації за недоотримане речове майно
стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь позивача грошову компенсацію за речове майно у сумі 7403,56 грн.;
визнати неправомірною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не нарахування компенсації витрат, понесених на проїзд у відпустку у межах України;
стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в собі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України (військова частина не має своєї фінансової служби) на користь позивача грошову компенсацію за проїзд у відпустки у межах України в сумі 3029,58 грн.;
визнати неправомірною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби), щодо не виплати компенсації витрат, понесених у відрядженні у межах України у сумі 1038,40 грн.;
визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати позивачу у повному обсязі щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та надбавки за особливі умови служби;
стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби) недоотриману суму надбавки за особливі умови служби та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу у розмірі 13524, 68 грн.;
визнати неправомірною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (в собі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби) та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати позивачеві винагороди за участь у проведенні АТО у розмірі 12000,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації витрат, понесених у відрядженні у межах України у сумі 1038,40 грн. В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, при цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідачем - ВЧ НОМЕР_1 подано письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача, в якій відповідач просив апеляційний суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін в частині відмови у задоволенні позову.
Водночас, у частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржено.
У зв'язку із цим, колегія суддів звертає увагу, що за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача, рішення окружного суду в частині, що ним не оскаржена, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
В судове засідання з'явився представник відповідача - ВЧ НОМЕР_1 , проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.
Інші особи, які беруть участь у справі або їх представники до суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду - скасуванню у частині з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24 жовтня 1996 року по 29 листопада 2013 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у м. Севастополі на посаді начальника санітарно - гігієнічного відділу 1030 санітарно-епідеміологічного загону (регіонального) та з 29 листопада 2013 року по 07 квітня 2014 року на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_3 у м. Севастополь АР Крим.
У період з 7 квітня 2014 року по 24 липня 2014 позивач перебував на посаді заступника начальника санітарно-гігієнічного відділу Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України, а з 24 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року займав посаду начальника санітарно-гігієнічного відділу Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України, а у період з 7 жовтня 2010 року до моменту звільнення працював на посаді начальника санітарно-гігієнічного відділу військової частини НОМЕР_3 на підставі контракту від 1 вересня 2010 року.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 12 грудня 2014 року № 796 ОСОБА_1 звільнено з військової служби з посади начальника санітарно-гігієнічного відділу Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міноборони України у запас у запас за п. “б” (за станом здоров'я) ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, з оголошенням подяки та правом носіння військової форми одягу.
Згідно з наказом начальника Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України від 16 грудня 2014 року № 136 позивача виключено зі списків військової частини та направлено для зарахування на військовий облік Олевського районного військового комісаріату Житомирської області.
Проте, на думку позивача, при його звільненні не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію вартості речового майна, компенсації за відпустку, витрат на відрядження, надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу та за особливі умови праці та не виплачено грошового забезпечення за участь у проведенні антитерористичної операції.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Окружний адміністративний суд м.Києва прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_3 Міноборони України та ВЧ НОМЕР_2 Міноборони України в особі розрахунково-касового відділу Міноборони України щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації витрат, понесених у відрядженні у межах України у сумі 1038,40 грн.
В цій частині постанова суду першої інстанції сторонами не оскаржена.
За правилами ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції в частині, що ним не оскаржена, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, доводам апелянта та висновкам суду попередньої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Окружним адміністративним судом м.Києва правильно встановлено, що згідно із наказом Міністра оборони України від 12.12.2014 № 796 та наказом начальника Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України від 16.12.2014 № 136 позивача звільнено у запас з оголошенням подяки та правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків військової частини та направлено для зарахування на військовий облік Олевського районного військового комісаріату Житомирської області.
З довідки про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас № 118, вбачається, що загальна сума такого майна становить 7403,56 грн.
На адвокатський запит вих.№ 02/04-2 від 02.04.2015 відповідач - ВЧ НОМЕР_4 Міноборони листом від 15.04.2015 № 651 повідомив про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за речове майно, оскільки на цей момент Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при цьому посилався на правову позицію Верховного Суду України, наведену у постанові від 19.03.2013.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Згідно з пунктом 27 Положення військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно, виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року N 328-V (набрав чинності з 1 січня 2007 року) статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Цей Закон згідно з його Прикінцевими положеннями набрав чинності з 01 січня 2007 року. Проте, дія пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.
Після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, з моменту ухвалення цього Рішення.
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене, на момент звернення позивача за отриманням грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України у постановах від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13 та від 27 травня 2014 року у справі №21-132а14.
За змістом ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання неправомірною та протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 Міноборони з невиплати позивачу до цього часу грошової компенсації за недоотримане речове майно та стягнення з названої військової частини грошової компенсації за речове майно у сумі 7403,56 грн.
Щодо вимог позивача про визнання неправомірною та протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_3 та ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування компенсації витрат, понесених на проїзд у відпустку у межах України та стягнення з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України, на користь позивача грошову компенсацію за проїзд у відпустки у межах України в сумі 3029,58 грн., апеляційний суд зазначає таке.
Судом першої інстанції встановлено, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_5 позивачу надавались чергові відпустки.
Позивачем надано копії відпускних квитків від 30.07.2008 № 592 та від 18.06.2012 №212, виданих ОСОБА_1 . ВЧ НОМЕР_3 , відповідно до яких позивачеві надавалася чергова відпустка з 01.08.2008 по 05.09.2008 та з 18.06.2012 по 12.07.2012.
На підтвердження понесених витрат на проїзд залізничним транспортом у відпустку та у зворотному напрямку в межах України із членами сім'ї позивачем надано копії проїзних документів, а також довідку про склад сім'ї та довідку ВЧ НОМЕР_3 від 27.03.2014 № 259, згідно з якою ОСОБА_1 за період служби у названій військовій частині не отримував грошову компенсацію за проїзд сім'єю у відпустку та в зворотному напрямку.
Мотивуючи власні доводи у цій частині вимог, ОСОБА_1 наголосив на тому, що ВЧ НОМЕР_3 ні у період служби позивача, ні після звільнення останнього не було компенсовано проїзд у відпустку, внаслідок чого у названого відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3029,58 грн.
Згідно з пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом у відпустку в межах України.
За правилами другого абзацу даної норми пільги, передбачені підпунктом "б" підпункту 1 цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2 ч.3 ст.14 названого Закону члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.
Право військовослужбовців на безоплатний проїзд у відпустку було зупинено статтею 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року положення цієї статті визнані неконституційними.
Крім того, підпунктом 6 пункту 67 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено частиною другою, якою було передбачено, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року вищезазначені зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За правилами першої та другої частин ст. 23 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1992 № 538 затверджений Порядок забезпечення безоплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби та перевезення багажу (далі за текстом - Порядок №538).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 538 право на безоплатний проїзд військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, нове місце служби та перевезення багажу забезпечується, зокрема, Міністерством оборони України. Таке право особам старшого і молодшого офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і членам їхніх сімей надається: залізничним транспортом - у купейних вагонах будь-якої категорії поїзда; повітряним транспортом - літаками в салонах загального класу; автомобільним транспортом - в автобусах з м'якими кріслами.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку до членів сімей військовослужбовців, які користуються пільгами на проїзд і перевезення багажу, належать внесені в особові справи військовослужбовців: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти-інваліди першої та другої групи, батьки військовослужбовців і їхніх дружин (чоловіків), а також брати, сестри, онуки, дід та бабуся, які перебувають на утриманні військовослужбовця.
Пунктом 6 Порядку визначено, що витрати, пов'язані з проїздом військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби, відшкодовуються по фактичних затратах згідно з існуючими тарифами та нормами за рахунок міністерств і відомств, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Наведені норми дають підстави для висновку, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, гарантувалось надання пільг на безоплатний проїзд у відпустку військовослужбовцям (в обидві сторони) і членам їх сімей (до місця проведення відпустки) за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відповідний рік для Міністерства оборони України.
Разом із тим, як правильно встановлено окружним судом, позивач із відповідним рапортом до командування військової частини про видачу йому військових перевізних документів на нього та членів його сім'ї для безоплатного проїзду до місця проведення відпустки і назад не звертався і останні йому, відповідно, не видавалися.
Крім того, у матеріалах відсутні докази на підтвердження тих обставин, що позивачем під час проходження ним служби взагалі подавались проїзні документи відповідачеві, позаяк їх копії, що наявні у матеріалах справи, не містять будь-яких відміток військової частини, та відповідно рапорт до керівництва військової частини або безпосередньо до фінансового відділу з проханням оплатити йому проїзд до місця проведення відпустки і назад.
Відповідно до листа Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України від 12.03.2015 №281/159 документів щодо відшкодування витрат за проїзд у відпустку за 3 останні роки, витрат за квиток на проїзд на навчання до Розрахунково-касового відділу не надходило. Заборгованості з даних виплат в бухгалтерському обліку цього відділу не рахується.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав про визнання протиправною бездіяльності названої військової частини та стягнення з ВЧ НОМЕР_2 грошової компенсації.
Водночас, на думку судової колегії, апелянт належними і допустимими у розумінні ст.. 70 КАС України доказами не обґрунтував власної позиції щодо помилковості висновків суду та неправильності встановлених ним обставин у цій частині.
Стосовно вимог позивача про визнання неправомірними дій військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_2 та Військово-медичного департаменту Міноборони щодо нарахування та виплати позивачу у повному обсязі щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та надбавки за особливі умови служби та стягнення цих сум у загальному розмірі 13524,68 грн. з відповідачів, апеляційний суд виходить з такого.
Обґрунтовуючи власні доводи у цій частині вимог, позивач, посилаючись на лист Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України від 12.03.2015 №281/159, наголошував на тому, що йому нараховувались та виплачувались надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби у розмірі 50 відсотків від встановленого розміру, а саме у розмірі 7,5%. замість 15% посадового окладу по кожній надбавці окремо. Згідно з розрахунками позивача недоотримана ним сума грошового забезпечення склала загалом 11 782 гри. 64 коп. за усіма видами надбавок
Відповідно до пунктів 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (далі за текстом - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Пунктом 3 названої Постанови затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, відповідно до яких військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу встановлені надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби.
Додатком 25 встановлені надбавки: за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу, які проходять військову службу за контрактом і мають кваліфікаційну вищу категорію, у розмірі 15 відсотків посадового окладу; за особливі умови служби зазначеної категорії військовослужбовців у розмірі від 5 до 25 відсотків посадового окладу.
Згідно з пунктом 7 Постанови №1294 до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25 - 28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
Поряд із цим, наказом Міністра оборони України № 260 від 11 червня 2008 року затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 № 638/15329 (далі за текстом - Інструкція).
Таким чином, Інструкцією було упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входять і надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби, а отже виплата названих надбавок підлягала виплаті в розмірах, визначених цією Інструкцією.
За змістом п. 16.1 та пп. 16.2.2 Інструкції надбавка за особливі умови служби у розмірі 15 відсотків посадового окладу виплачується штатним військовослужбовцям, які займають посади медичного складу у відділах (відділеннях та лабораторіях) епідеміологічних, бактеріологічних, дезінфекції, дезінсекції, дератизації, санітарно-епідеміологічних, гігієни санітарно-епідеміологічних, санітарно-гігієнічних і радіаційно-токсикологічних загонів (регіональних і територіальних) (крім посад, зазначених у підпункті 16.2.1 цієї Інструкції).
Згідно із посвідченням №1748/28/09, яке видано 26.11.2009 Українською військово-медичною академією, копія якого міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 має вищу кваліфікаційну категорію за фахом «Загальна гігієна». Строк дії посвідчення продовжено до 29.12.2019.
Відповідно до підпункту 20.1.2 пункту 20.1 Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які мають кваліфікаційну категорію, присвоєну в установленому порядку, займають посади і працюють за спеціальністю, за якою може бути присвоєна кваліфікаційна категорія, виплачується надбавка у відсотках посадового окладу в таких розмірах на місяць: особам офіцерського складу, які займають посади (крім тих, які займають посади, передбачені в підпункті 20.1.1 цієї Інструкції) у лікувально-профілактичних установах, військово-медичних клінічних центрах усіх найменувань, медичних службах об'єднань, з'єднань та військових частин, санітарно-епідеміологічних установах, структурах медичного постачання, спеціальних військово-медичних та інших установах, навчальних військово-медичних закладах (підрозділах), науково-дослідних установах, підрозділах екологічної служби Збройних Сил України, Головній інспекції Міністерства оборони України, а також у Департаменті охорони здоров'я Міністерства оборони України і мають другу, першу або вищу кваліфікаційні категорії, - відповідно 5, 10 або 15 відсотків.
Суд першої інстанції правильно встановив, що позивачеві у період з січня 2008 року по лютий 2014 року включно нараховувались на виплачувались надбавки за кваліфікаційну категорію, що підтверджується наявною у матеріалах копією довідки ВЧ А2178 від 11.04.2014 № 5/406.
Крім того, відповідно до довідки про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 08.04.2014 № 5/411 (а.с. 100), позивачу нараховувались на виплачувались надбавки за особливі умови служби у період з листопада 2012 року по квітень 2014 року.
Згідно із приміткою цієї довідки, надбавки за особливі умови служби та за кваліфікаційну категорію виплачувалися ОСОБА_1 в обсязі 50% встановленого розміру відповідно до вимог п. 7 Постанови № 1294 (а.с. 100 звор.).
Враховуючи, що встановлені п. 7 Постанови № 1294 обмеження щодо виплат додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі, надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби, підлягали застосуванню лише до упорядкування цих видів грошового забезпечення, водночас Наказом Міністра оборони України № 260 від 11.06.2008, який набрав чинності 25.07.2008, затверджено вказану Інструкцію, якою було упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входять і надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині не можуть бути визнані обґрунтованими апеляційним судом.
За таких обставин, враховуючи, що з наявних у справі документів, а саме довідки про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії (а.с. 35, 38) апеляційним судом встановлено обставини виплати позивачеві з листопада 2012 року по квітень 2014 року надбавок за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби в обсязі 50% встановленого розміру, всупереч положень чинного на той момент законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованою та доведеною позицію позивача про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів та стягнення недоплачених позивачу сум зазначених надбавок за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у цій частині, які мотивовано тим, що позивач не звертався до начальника військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та/або начальника військово-медичного департаменту Міністерства оборони України з відповідною заявою про проведення перерахунку та виплати відповідних надбавок.
З цього приводу апеляційний суд звертає увагу, що у відповідача не було правових підстав для виплати позивачеві належних йому надбавок за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби у меншому розмірі, ніж передбачено Інструкцією, позаяк п. 7 Постанови № 1294 застосуванню не підлягав. Отже, виплата здійснена у меншому розмірі у зв'язку із недотриманням відповідачем вимог чинного законодавства.
Водночас, підстав для звернення позивача із заявою про здійснення перерахунку та виплати надбавок не було, оскільки фактично зміни власне розміру його грошового забезпечення не відбулося.
Вирішуючи питання розміру сум, що підлягають стягненню, судова колегія виходить з такого.
Згідно з матеріалами справи (а.с. 35, 38) посадовий оклад позивача за вказаний період становив: з листопада 2012 року по листопад 2013 року - 1030,00 грн., грудень 2013 року - 1040,58 грн., січень-березень 2014 року - 1358,00 грн., квітень 2014 року - 1432,37 грн.
Апеляційним судом встановлено, що надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби визначено позивачеві у розмірі 15% від посадового окладу кожна, проте їх нарахування та виплата у зазначений період протиправно здійснювалася в обсязі 50% від законодавчо встановленого, тобто фактично у розмірі 7,5% від посадового окладу кожна, про що свідчать примітки у довідках про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії (а.с. 35 , 38 звор.).
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача у цій частині, при цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату сум вказаних надбавок за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року у розмірі 15% від посадового окладу позивача у вказаний період, з урахуванням фактично виплачених сум.
Досліджуючи питання строку звернення позивача із наведеними вимогами, апеляційний суд враховує, що позивач, зокрема оскаржує бездіяльність відповідачів, на підставі чого ним заявлено вимогу про стягнення сум коштів. Суд зауважує, що бездіяльність, за винятком виборчих спорів, є безстроковою, а тому правила статті 99 та 100 КАС України на неї не розповсюджується.
Крім того, невизнаний відповідачами належний розмір додаткових видів грошового забезпечення позивача, з підстав упорядкування переліку додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, породжує правову невизначеність у останнього, так як відповідний обов'язок виконувати приписи Постанови № 1294 та Інструкції покладено на відповідачів, щодо невиконання якого позивач дізнався з відповідного листа Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України від 12.03.2015 №281/159.
Водночас, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів та стягнення недоотриманих сум надбавок за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби з листопада 2007 року по жовтень 2012 року задоволенню не підлягають з огляду на їх непідтвердженість належними та допустимими у розумінні статті 70 КАС України доказами, тому у судової колегії відсутні підстави для висновку про допущення відповідачами протиправної бездіяльності та виплати позивачеві надбавок в цей період у меншому розмірі.
В силу вимог ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За правилами частин 4 та 5 ст. 11 цього кодексу суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
На вимогу апеляційного суду позивачем не надано доказів в обґрунтування його позиції щодо підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів та стягнення недоотриманих сум надбавок за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби з листопада 2007 року по жовтень 2012 року, тому суд не вбачає підстав для задоволення його вимог у цій частині.
Щодо позовної вимоги про визнання неправомірною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (в собі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби) та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати позивачеві винагороди за участь у проведенні АТО у розмірі 12 000,00 грн., апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 “Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено виплачувати військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
Місячне грошове забезпечення для розрахунку цієї винагороди обчислювати, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі у зазначених операціях і заходах.
У пункті 2 цього наказу зазначено, що винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано суду всі документи, якими підтверджується факт участі ОСОБА_1 у антитерористичній операції, зокрема: припис на проведення санітарно-епідеміологічного обстеження, перевірки від 29 липня 2014 року № 081, список військовослужбовців ЗС України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, припис від 10 червня 2014 року № 394, витяг з наказу начальника Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України від 10 червня 2014 року № 58 та посвідчення на відрядження.
Поряд із цим, судова колегія звертає увагу, що відповідачем заявлено вимоги про стягнення сум коштів за участь в АТО до ВЧ НОМЕР_2 в собі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України.
Відповідно до листа розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України від 12 березня 2015 року № 281/159, останнім не отримувались документи на виплату за участь позивача в АТО.
За таких обставин, судом правильно встановлено відсутність порушення відповідачами права позивача, оскільки за відсутності (неотримання) документів, які підтверджують участь позивача в антитерористичній операції, відповідач був об'єктивно позбавлений правових підстав для виконання покладеного на нього Наказом № 383 обов'язку для здійснення виплати коштів на користь цієї особи.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання неправомірною та протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 (в собі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби) та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати позивачеві винагороди за участь у проведенні АТО, задоволенню не підлягає
Посилання апелянта на те, що відповідні документи, які підтверджують його участь позивача в антитерористичній операції були надані до розрахунково-касового відділу, судова колегія до уваги не приймає, оскільки належними та допустимими доказами вони не підтверджені. Поряд із цим, відповідач наголошує на неотриманні таких документів. З таких самих підстав апеляційний суд не приймає до уваги і посилання апелянта на усні роз'яснення заступника начальника розрахунково-касового відділу.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірною та протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України так як військова частина не має своєї фінансової служби), щодо не виплати компенсації витрат, понесених у відрядженні у межах України у сумі 1038,40 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із наявністю документів про кредиторську заборгованість витрат на відрядження військової частини НОМЕР_3 , що підтверджують направлення позивача у відрядження протягом 2013 та 2014 років, вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими.
Сторонами у цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено.
Колегія суддів звертає увагу, що за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача рішення суду першої інстанції в частині, що ним не оскаржена, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом. Відповідачами постанова окружного адміністративного суду м.Києва не оскаржена.
Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Оскільки в частині задоволених судом вимог, постанова сторонами не оскаржена і колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, а також зважаючи на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові Пленуму від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно з пунктом 13.1 якої апеляційний суд не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення, колегія суддів не надає правової оцінки висновкам суду в цій частині позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, частково підтвердилися, оскаржувана постанова щодо частини позову прийнята судом законно і обґрунтовано, водночас, в іншій частині, ухвалена за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому, на думку судової колегії наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції щодо частини позову прийнята судом законно і обґрунтовано, водночас, в іншій частині, ухвалена за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова - скасуванню в частині.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, Розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання неправомірними дій військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та надбавки за особливі умови служби та стягнення з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України) недоотриману суму надбавки за особливі умови служби та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу.
Вимоги позивача у цій частині задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та надбавки за особливі умови служби у розмірі меншому, ніж 15% посадового окладу.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в особі розрахунково-касового відділу Міністерства оборони України) нарахувати та виплатити недоотриману суму надбавки за особливі умови служби та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді
Повний текст постанови виготовлено 26 листопада 2015 року
Головуючий суддя Губська О.А.
Судді: Грибан І.О.
Ключкович В.Ю.