ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 листопада 2015 року № 826/6452/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Володковича Володимира Володимировича, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Володковича Володимира Володимировича (надалі також - відповідач1), Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі також - відповідач2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Володковича Володимира Володимировича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 19761504 від 03.03.2015 року;
- зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві повторно розглянути подану ОСОБА_1 16.02.2015 року заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 10223052 та вчинити дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішення відповідача-1 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 19761504 від 03.03.2015 року прийнято з грубими порушеннями норм чинного законодавства України щодо порядку здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а тому таке рішення повинно бути визнане протиправним та відповідно скасоване у судовому порядку. З огляду про що рішення про відмову у державній реєстрації прав на квартиру є законним та не підлягає скасуванню.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності, та звертав увагу суду на те, що рішення № 19761504 від 03.03.2015 року прийнято з підстав подання позивачем заяви про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо заявленого до реєстрації майна.
В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що 27.04.2010 року між Спільною діяльністю № 3 між ТОВ «БІК «Інтербудінвест», АТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та УСНРПБВК «Укрреставрація» (надалі - Компанія), від імені яких виступав генеральний директор ТОВ «БІК «Інтербудінвест» Германов Дмитро Ігорович, з однієї сторони, та Відкритим акціонерним товариством «Трест «Київміськбуд-3», з іншої сторони, було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 29а- 16 (надалі - Договір купівлі-продажу).
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу, Компанія продає, а ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» придбає майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на умовах та в порядку, що визначені в цьому договорі.
Згідно п. 1.2. Договору купівлі-продажу, під майновими правами сторони розуміють право Компанії набути у власність квартиру АДРЕСА_1, яке виникає у Компанії у зв'язку з наданим правом користування земельною ділянкою згідно Рішення Київської міської ради від 24.04.2003 року № 411/571 і договором оренди земельної ділянки від 09.11.2003 року, на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 0932-06/С від 24.11.2008 року і позитивного висновку комплексної державної експертизи проекту будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 від 10.01.2006 року.
Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 складає 536 883, 20 (п'ятсот тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 20 коп. Зобов'язання щодо оплати вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» виконав у повному обсязі, що підтверджується виданою Компанією довідкою про проведення розрахунків № 144/1 від 27.04.2010 року.
Також, 27.04.2010 року між Компанією та ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» було підписано акт прийому-передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.
В подальшому, 30.04.2010 року між ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» та ОСОБА_1 укладено Договір про відступлення права вимоги № 29а-16/У1 (надалі - Договір відступлення).
Відповідно до п. 1.1. Договору відступлення, ВАТ «Трест «Київміськбуд- 3» передає, а позивач набуває право вимоги на об'єкт - майнові права на квартиру АДРЕСА_1, згідно з Договором купівлі-продажу.
З моменту підписання Договору відступлення позивач набуває всіх прав та обов'язків, визначених у Договорі купівлі-продажу (п. 2.2. Договору відступлення).
Згідно п. 2.6. Договору відступлення за передачу новому кредитору прав первісного кредитора (ВАТ «Трест «Київміськбуд-3») новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти в загальній сумі 547 840,00 (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. Зазначені кошти були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується виданою ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» довідкою про проведення розрахунків № 7 від 31.05.2010 року.
Водночас, проведення позивачем остаточних розрахунків за квартиру АДРЕСА_1 згідно п. 3.3. Договору купівлі-продажу підтверджується виданою Компанією довідкою про проведення остаточних розрахунків № 229 від 16.10.2012 року.
Після введення житлового будинку по АДРЕСА_1 в експлуатацію (сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта серія КВ №16412174240 від 29.09.2012 року) Компанія за актом прийому-передачі квартири від 10.04.2014 року передала позивачу квартиру АДРЕСА_1.
В подальшому, з метою проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1, позивач 16.02.2015 року звернувся із відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.
За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Володковичем Володимиром Володимировичем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 19761504 від 03.03.2015 року.
Категорична незгода з рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 19761504 від 03.03.2015 року обумовила звернення позивача з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, суд, керуючись приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року №868, а також частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, Окружний адміністративний суд міста Києва досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність змісту спірного рішення та законність процедури його прийняття.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд частково погоджується з доводами позивача, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року №868.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Частина перша статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Частина четверта статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та доданих до неї документів державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень може мати місце за наявності вичерпних підстав, визначених Законом.
Як вбачається зі змісту спірного рішення, підставою для його прийняття слугувало подання заяви про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, тобто норми п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону.
Зокрема, як зазначав відповідач, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав, наявний арешт нерухомого майна (все нерухоме майно) ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (який є забудовником) № 592908 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №№ 11616558,11803245.
В аспекті викладеного, суд зазначає наступне.
Як вже було судом встановлено, право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у позивача на підставі вже зазначених вище Договору купівлі-продажу майнових прав №29а-16 від 27.04.2010 року, Акту прийому - передачі майнових прав від 27.04.2010 року, Договору про відступлення права вимоги № 29а-16/У1 від 30.04.2010 року та Акту прийому-передачі квартири від 10.04.2014 року.
Відповідно до частини першої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України зокрема передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Особливу увагу суду звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, належить на праві власності ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», відповідно докази на підтвердження факту наявності державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо вказаного нерухомого майна відсутні.
Водночас, підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень державним реєстратором визначено: «заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна», однак суд звертає увагу на те, що позивачем у межах спірних правовідносин подано заяву про державну реєстрацію прав (щодо права власності), а не про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку проте, що рішення №19761504 від 03.03.2015 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є таким, що прийняте всупереч приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а отже таке рішення підлягає скасуванню.
Водночас, враховуючи протиправність дій відповідача-1 щодо відмови позивачу у державній реєстрації права власності на квартиру, подання позивачем повного пакету документів для державної реєстрації права власності на новозбудоване майно, передбаченого Законом та Порядком, належним способом відновлення порушених прав та інтересів останнього, на переконання суду, є не лише визнання судом протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача-1, а й зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути подану позивачем заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
При цьому, суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства та рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013р., повноваження відповідача щодо вчинення дій щодо державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомості є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органів реєстраційної служби.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, розцінюються судом саме як втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Володковича Володимира Володимировича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 19761504 від 03.03.2015 року.
Зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві повторно розглянути подану ОСОБА_1 16.02.2015 року заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 10223052.
У решті позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур