ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 листопада 2015 року № 826/23041/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду вкладів гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Державна іпотечна установа (далі по тексту також - позивач) з позовом до Уповноваженої особи Фонду вкладів гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність правочинів №8951 від 24.09.2015 р., прийнятого на підставі протоколу № 54 від 22.09.2015 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Договори забезпечення не мають ознак нікчемності встановлених Законом, а тому Повідомлення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Більш того, звертав увагу суду на те, що у Повідомленні не наведено посилань на те, які саме умови Договорів забезпечення створюють ознаки нікчемності, натомість наведені посилання тільки на положення Закону. З огляду на викладене позивач просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що оскільки повідомлення про нікчемність містить посилання на конкретні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38), у якій зазначено підстави нікчемності (єдина необхідна обов'язкова та достатня ознака повідомлення), що в свою чергу виключає можливість визнання його протиправним та скасування.
12.11.2015 в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що Державною іпотечною установою укладено з АТ «Дельта Банк» (далі - Банк) з метою забезпечення виконання зобов'язань Банку перед Установою за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013р. (далі - Договір рахунку) згідно якого позивач розмістив на своєму рахунку відкритому у Банку 3 493 239 101,16 грн., наступні правочини: - Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014; - Договір застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №34; - Договір застави майнових прав № Д-3/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №36; - Договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д- 1.2/2014 від 04.09.2014, Договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В, за реєстровим №35; - Договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №37. (далі усі договори разом - Договори забезпечення).
Рішенням Уповноваженої особи Фонду вкладів гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 24.09.2015р. № 8951, відповідачем повідомлено Державну іпотечну установу про нікчемність наступних правочинів: - Договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014; - Договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015;- Договору застави майнових прав № Д-3/2015 від 04.02.2015; - Договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д- 1.2/2014 від 04.09.2014; - Договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015; - Договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д- 3.1/2015 від 04.02.2015.
Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю повідомлення відповідача від 24.09.2015р. № 8951 про нікчемність правочинів, звернувся за даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі, є, зокрема, визначення питання щодо правомірності (легальності) повідомлення відповідача про нікчемність правочинів № 54 від 24.09.2015р. з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного суду є перевірка Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Фактичні обставини справи свідчать, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.
Разом з цим, рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №147 від 03.08.2015 року, строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» було продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Пунктами 3, 4 частини другої статті 37 цього Закону встановлює, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: - продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; - повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Водночас, відповідно до ч. 2 та п.1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Як зазначав відповідач, з метою належного виконання вимог закону, провівши ґрунтовний аналіз правочинів АТ «Дельта Банк» виявив, що Договори забезпечення, укладені між Банком та позивачем, є нікчемними, з наступних підстав:
- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону);
- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону);
- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону).
За таких обставин, відповідач наполягав на тому, що у межах спірних правовідносин діяв у повній відповідності до приписів чинного законодавства.
Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, зважаючи на наступне.
Перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, визначено частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Відповідачем не надано і у матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні статті 70 КАС України докази на підтвердження того, що внаслідок укладення договорів з позивачем банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Поряд з цим, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави, наведені в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якими правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, при цьому апеляційний суд виходить з такого, що в матеріалах справи не міститься доказів того, що умови спірних договорів передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайний, може вважатися лише вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень Уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів) такі умови договору не можна вважати індивідуальними.
Отже обставини щодо наявності визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочину не знайшли свого підтвердження, відповідач належних та допустимих доказів щодо цього не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для його задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного рішення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність правочинів №8951 від 24.09.2015 р., прийнятого на підставі протоколу № 54 від 22.09.2015 р.
Присудити з Державного бюджету України на користь Державної іпотечної установи судові витрати у розмірі 2436,00 грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур