ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.11.2015Справа №910/27292/15
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кіоск Альянс Сервіс"
про стягнення 6 412 099,43 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача - Сергієнко Н.О.(дов. від 20.04.2015)
Чувашов Ю.А.(за довіреністю)
Від відповідача: Вербовий Р.П.(дов. від 10.11.2015)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012 у розмірі 6 412 099,43 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.10.2015 порушено провадження у справі №910/27292 та призначено до розгляду на 12.11.2015.
Представник відповідача в судове засідання 12.11.2015 не з'явився, проте через канцелярію суду 12.11.2015 подав 1) клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні. Клопотання судом задоволено; 2) відзив на позовну заяву, 3) клопотання про залучення до участі у справі третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ «Банк «Національні інвестиції» на стороні відповідача, у задоволенні якого судом відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заявку вказує, що в порушення умов договірних відносин сторін позивач просить стягнути з відповідача оплату фактично отриманого товару без урахування того, що зобов'язання ТОВ «Кіоск Альянс Сервіс» перед ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» по договору поставки № 0111-Ке/12 від 04.10.2012 та усіх додатків до нього забезпечене банківською гарантією у розмірі 4 000 000,00 грн. по договору № 41/2015АГ, укладеному між відповідачем та ПАТ «банк «Національні інвестиції». Стверджує, що позивачем не дотримано процедуру досудового врегулювання спору, визначену умовами п.6.1 договору поставки, заперечує проти стягнення штрафних санкцій та 3% річних.
В судове засідання 12.11.2015 прибули представники позивача та дали пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 24.11.2015.
24.11.2015 через канцелярію суду позивач подав документи для долучення до матеріалів справи та заперечення на відзив, відповідно до яких позивач на доводи відповідача пояснює, що укладений між сторонами договір поставки № 0111-Ке/12 від 04.10.2012 не містить умови щодо зобов'язання позивача по зверненню до ПАТ «Банк «Національні інвестиції», а обов'язок оплати товару покладається виключно на відповідача, а не на банківську установу, яка видала гарантію, яка слугує лише забезпеченням належного виконання відповідачем свого зобов'язання. Вказує, що на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 172 від 17.09.2015 відповідно до постанови НБУ № 613 від 17.09.2015 ПАТ «Банк «Національні інвестиції» віднесено до категорії неплатоспроможних, запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 включно у зв'язку з чим позивач не зміг би задовольнити свої вимоги за банківською гарантіє.
У засідання суду 24.11.2015 прибули представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -
04.10.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" (позивач, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кіоск Альянс Сервіс" (відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 0111-КЕ/12 (далі - Договір).
До договору сторонами було підписано Протокол розбіжностей та погоджено, що умови договору прийняті в редакції покупця.
Відповідно до п.1.1 Договору продавець зобов'язався передавати тютюнові або інші вироби (товар) у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі.
Відповідно до п.4.1. Договору ціна товару визначається у відповідності з ціною вказаною у прайс-листах продавця, які діють на момент виконання продавцем заявки покупця і вказується в видаткових накладних з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого товару згідно видаткових накладних.
Відповідно до п.4.5. Договору за згодою продавця покупцеві тютюнові вироби можуть відпускатись на умовах повної передоплати або з відтермінуванням оплати за отриманий товар.
Згідно з п.4.8. Договору максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить 10 календарних днів і обраховується з дати отримання товару покупцем. День, наступний за днем отримання товару за накладною, є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є десятий календарний день.
Згідно з п.1.3. Договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 04.10.2013р. включно, а по відношенню платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару. У випадку, якщо протягом 30 календарних днів до моменту закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення дії цього договору, дія договору автоматично пролонговується ще на один рік.
В подальшому сторонами неодноразово були внесені зміни до договору шляхом підписання додаткових угод.
Так, додатковою угодою від 04.10.2012 до договору в редакції протоколу розбіжностей сторони дійшли згоди доповнити договір пунктом 4.14, відповідно до якого визначено, що виконання зобов'язань покупця щодо оплати за придбаний товар за даним договором може, на вимогу продавця, забезпечуватись банківською гарантією, заставою, порукою та іншими способами забезпечення виконання зобов'язань, передбаченими чинним законодавством України. Конкретні умови забезпечення зобов'язань, їх обсяг, терміни та інші умови визначаються у додатковій угоді, що укладається в такому випадку сторонами.
Додатковою угодою від 30.04.2015 до договору поставки сторони погодили продовжити термін дії договору поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012 до 01 травня 2016 року включно.
З наданих матеріалів вбачається, що у відповідності до умов договірних відносин, між ТОВ «Кіоск Альянс Сервіс» (принципал) та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» (гарант) був укладений договір про надання банківської гарантії № 41/2015АГ від 28.05.2015, згідно якого гарант зобов'язався в день підписання цього договору надати на користь ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» (бенефіціар) гарантію у забезпечення виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром згідно умов договору поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012 року та заявою № 1 про надання гарантії від 25 травня 2015 року. Гарантія набирає чинності з моменту видачі і діє до 11 травня 2016 року.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору у період з 08.09.2015 по 17.09.2015 було поставлено відповідачу згідно видаткових накладних, копії яких долучені до матеріалів справи, товар на загальну суму 5 980 297,49 грн.
Пунктом 5.4 договору встановлено зобов'язання покупця оплачувати фактично поставлений товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.
Також, поставка товару за вказаними накладними підтверджується підписаним та уповноваженими представниками сторін актом звіряння за період з лютого 2014р. по квітень 2014р.
Вищевказані накладні приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.
Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено оплату отриманого товару в повній мірі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 5 980 296,59 грн.
Судом встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладних на поставку товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі видаткові накладні є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.
Суд встановив, що надані суду видаткові накладні на спірну суму, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012 та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.
В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем багаточисленних накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Таким чином, судом на підставі: договору, видаткових накладних достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленої продукції, заборгованість за поставлену позивачем продукцію становить 5 980 296,59 грн.
Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.
Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 5 980 296, 59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 124 704,56 грн. пені та штраф у розмірі 299 014,83 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно п.6.3 договору в редакції протоколу розбіжностей до договору обумовлено, що у випадку прострочення платежу понад 3 календарні дні покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 5% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.
Позивачем нараховано 124 704, 56 грн. пені, розрахунок якого здійснено за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару по кожній накладній та 299 014,83 грн. штрафу. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Також позивачем заявлено до стягнення 8 083,45 грн. 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару по кожній видатковій накладній. становлять 8 083,45 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Посилання відповідача на укладення між ним та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» договору про надання банківської гарантії № 41/2015АГ від 28.05.2015 у забезпечення виконання зобов'язань покупця згідно умов договору поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012 та у зв'язку з цим неправомірність звернення з вимогами у даному спорі до нього без стягнення банківської гарантії не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
За умовами п.4.16 договору поставки визначено, що виконання зобов'язань покупця щодо оплати за придбаний товар може забезпечуватись іншими видами забезпечення виконання зобов'язань, при цьому положеннями п.3.2 договору про надання банківської гарантії передбачено, що гарант зобов'язався здійснити платіж за гарантією на підставі наданої позивачем гаранту письмової вимоги платежу.
Таким чином, умовами договірних відносин визначено право позивача, а не його обов'язок виставити відповідну вимогу, погасити заборгованість відповідача за отриманий товар по договору поставки за рахунок суми гарантії.
Відповідно до статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно із статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1, 2, 3 статті 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до якої додаються документи, вказані в гарантії, та вказується, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Частиною 1 статті 565 ЦК України передбачено право гаранта відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії.
Таким чином, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кіоск Альянс Сервіс" (04070, м.Київ, Набережне шосе, буд.25, код ЄДРПОУ 38348273) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" (46020, м.Тернопіль, вул. Д.Лук'яновича, 1, код ЄДРПОУ 30622532) основний борг в сумі 5 980 297 (п'ять мільйонів дев'ятсот вісімдесят тисяч двісті дев'яносто сім) грн. 49 коп., пеню в сумі 124 704 (сто двадцять чотири тисячі сімсот чотири) грн. 56 коп., 3% річних у сумі 8 083 (вісім тисяч вісімдесят три) грн. 45 коп., штрафу у сумі 299 014 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч чотирнадцять) грн. 83 коп. та судовий збір в розмірі 96 181 (дев'яносто шість тисяч сто вісімдесят одна) грн. 49 коп.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Л.Д. Головатюк
Дата підписання повного тексту рішення 27.11.2015