Справа № 817/3299/15
26 листопада 2015 р. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Жуковської Л.А. (головуючий), суддів Кравчук Т.О. Сало А.Б. , розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 уповноважений у справах Європейського суду з прав людини
про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (по тексту постанови - позивач) звернулася з позовом до Державної виконавчої служби України (по тексту постанови - відповідач 1) та Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області (по тексту постанови - відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (по тексту постанови - третя особа 1), ОСОБА_2 уповноважений у справах Європейського суду з прав людини (по тексту постанови - третя особа 2) про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини №72631 «Нечепоренко та інші проти України» стосовно позивача в частині виконання рішення національного суду; зобов'язання вчинити дії щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини №72631 «Нечепоренко та інші проти України», шляхом виконання рішень національних судів; зобов'язання провести перерахунок розміру пенсії та виплачувати останню по рішенню Європейського суду з прав людини №72631 «Нечепоренко та інші проти України» з 07.04.2011 - дня зупинення виконання рішень національних судів; зобов'язання провести перерахунок заборгованої пенсії з урахуванням виплаченої суми останню по рішенню Європейського суду з прав людини №72631 «Нечепоренко та інші проти України» з 07.04.2011 - дня зупинення виконання рішень національних судів; стягнення моральної шкоди в розмірі 15000, 00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на наступні обставини.
Зазначає, що 24.10 2013 року Європейським судом з прав людини прийнято остаточне рішення у справі №72631/10 «Нечепоренко та інші проти України» заява №334683 зазначеним рішенням Європейського суду з прав людини, щодо позивача встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свооод у зв'язку з тривалим невиконанням рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 року із замінами внесеними Львівським апеляційним адміністративним судом від 07.04.2011 року по справі №5035/11/9104, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2012 р. по справі № К/9991/30286/11 ухвалених на користь ОСОБА_1 та у зв'язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо такого невиконання. Констатує, що держава-відповідач має виконувати рішення національних судів, ухвалених на її користь, що залишаються невиконаними та оплатити протягом трьох місяців 2000 (дві тисячі) євро, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди.
Звертає увагу, що 21.11.2013 року Державною виконавчою службою України відкрито виконавче провадження №40884541 з виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини.
У 2014 році платіжним дорученням Міністерства юстиції України №1055 від 15.07.2014 року на мою позивача перераховано 31 802, 10 грн., що було еквівалентом 2000 євро, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі №72631/10 «Нечепоренко та інші проти України».
23.06.2015 позивачем подано заяву на ім'я ОСОБА_2 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про протиправну бездіяльність відповідача 1.
15.08.2015 року надана відповідь на скаргу за № М13188 від 31.07.2015 p. про законність дій Державної виконавчої служби України.
На думку позивача, рішення Європейського суду з прав людини в справі «Нечепоренко та інші проти України» в частині зобов'язання України виконати рішення національних судів ухвалених на її користь залишаються невиконаними Державною виконавчою службою, не застосовуються заходи для їх виконання, а УПФ України в Дубровицькому районі Рівненської області застосовуючи протиправні дії не виконує рішення Європейсього суду з прав людини.
Вважає, що такі дії відповідачів 1, 2 є протиправними та порушують законні права та інтереси позивача.
Відповідачем 2 по справі подано письмове заперечення (а.с. 66-68).
У своєму запереченні вказує, що законодавцем визначений чіткий механізм виплати коштів за рішенням суду, який і органом державної виконавчої служби і Управлінням Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області був дотриманий, вказане рішення суду виконане в повному обсязі.
Крім того, вказує, що Управлінням Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області позивачу по справі були виплачені вказані суми за рішеннями національних судів.
При цьому, на думку відповідача 2, рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 року було здійснено перерахунок пенсії, а відтак зобов'язання щодо перерахунку пенсії не можуть поширюватися на майбутнє.
ОСОБА_2 уповноважений у справах Європейського суду з прав людини подав письмове пояснення щодо заявлених позовних вимог.
У вказаному поясненні вказує, що нарахування, обчислення та своєчасна сплата основної та додаткової пенсії позивача відноситься до повноважень Пенсійного фонду України, а здійснення контролю за правильністю нарахування боржником такої пенсії відповідно до рішення суду є одним із заходів, які вчиняє державний виконавець для своєчасного виконання рішення національного суду.
Зазначає, що у межах визначеного законодавством строку виконав всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України» в частині заяви ОСОБА_1 №33468/12.
Позивач ( Заява без участі) та відповідач 1 уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідач 2 явку уповноваженого представника не забезпечив, просив розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог на підставах у викладених та поданих суду письмових запереченнях.
Представники третіх осіб 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені у встановленому порядку.
З врахуванням не визнання обов'язковою явки осіб, які не прибули в судове засідання, суд приймає рішення про розгляд справи без участі представників таких осіб.
Керуючись приписами частини 6 статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслуховувати свідка чи експерта відсутня.
На підставі статті 55 КАС України, суд допустив правонаступництво у справі - замінив відповідача 1 - Державну виконавчу службу України на правонаступника - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Як встановлено судом, постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 позов ОСОБА_1 задоволено:
зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області провести перерахунок та виплатиту державної пенсії відповідно до до статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком з 01.10.2010 року за виключенням сум фактично проведеної виплати.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011, прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області, постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 змінено.
Згідно вказаного рішення позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком з 01.10.2010 року; державної пенсії відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі шести мінімальних пенсій за віком з 01.11.2011 року, з врахуванням положень ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та виплачених сум.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2012 року вказане рішення суду залишено без змін.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 року за №72631/10 у справі “Нечепоренко проти України” (заява №334683) встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод у зв'язку з тривалим невиконанням рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 із змінами Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2012 року ухвалених на користь позивача та в зв'язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту щодо такого невиконання.
Матеріалами справи встановлено, що Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 року за №72631/10 постановлено:
(а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю за заявами, наведеними у Додатку 2 (за винятком заяви № 54124/11), і пану ОСОБА_3 Єрку за заявою № 54124/11, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ОСОБА_1 зазначена в переліку Додатку №2 до рішення Суду (порядковий номер 162) (прийняті заяви).
21.11.2013 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 року за №72631/10 згідно заяви про примусове виконання стягувача - ОСОБА_1 від 20.11.2013.
Даним рішенням, окрім визначення основного предмета зобов'язання, постановлено боржнику - Державі, добровільно виконати рішення Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 у строк, встановлений Законом України “Про виконавче провадження” (Закон України №606-XIV) та Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (Закон України №3477-IV).
Відповідно до платіжного доручення від 15.10.2013 №1055 на рахунок позивача здійснено перерахування коштів у розмірі 31 802 грн. 10 коп. (призначення платежу: еквівалент 2000 Євро, Рішення Європейського суду з прав людини №72631/12 від 24.10.2013).
Платіжним дорученням від 19.12.2014 №9734 позивачу перераховано пеню у розмірі 537 грн. 57 коп., за несвоєчасне виконання рішення щодо стягнення суми відшкодування у розмірі 2000 Євро.
Судом встановлено, що рішення Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 року за №72631/10 у справі “Нечепоренко проти України” (заява №334683) виконано в частині сплати на користь позивача суми відшкодування у розмірі 2000 Євро (матеріальна та моральна шкода, а також компенсація судових витрат, що мали бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу).
З матеріалів справи вбачається, що даний факт не заперечується жодною із сторін по справі.
У частині покликання позивача, що рішення національного суду про виплату йому пенсії у розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідачами не виконано, адже виплачена сума пенсії перераховувалась лише до 07.04.2011, тобто, до дня прийняття рішення Львівським апеляційним адміністративним судом, що на думку відповідачів, являється днем закінчення виконання рішення національних судів, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що згідно інформації Управління державної виконавчої служби у Рівненської області наданої відповідачу 1 виконавче провадження з виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 №2-а-588/10 завершено у зв'язку із фактичним виконанням (а.с.44-45).
При цьому, згідно повідомлення Управління державної виконавчої служби у Рівненської області Головного управління юстиції у Рівненській області від 10.02.2015 31680/02-02/5, на виконанні в якого перебувало вказане виконавче провадження встановлено, що 10.06.2011 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ЄДРВП № 27030023).
05.07.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно акта від 13.01.2015 про вилучення виконавчих проваджень для знищення вказане виконавче провадження було знищено.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу їхніх дій, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.
З наявних в матеріалах справи доказів судом з'ясовано, що виконавче провадження щодо виконання рішення національного суду закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України №606-XIV.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України №606-XIV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до статті 50 Закону України №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У даному випадку, стаття 49 Закону України №606-XIV визначає вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а норми статті 50 регулюють питання наслідків завершення виконавчого провадження.
Судом встановлено, що постанова Управління державної виконавчої служби у Рівненської області Головного управління юстиції у Рівненській області про закінчення виконавчого провадження від 05.07.2011 містить посилання на те, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом.
Крім того, згідно матеріалів справи виконавче провадження, відкрите відповідачем 1 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини по справі “Нечепоренко та інші проти України” не закінчено.
Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_2 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 відповідача 1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі “Великода проти України”, у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким Управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку “що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні витрати заявниці, було внесено зміни. Відповідно обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці””.
Суд зазначає, що висновки рішення Європейського суду з прав людини по справі “Великода проти України”, яке відповідно до статті 17 Закону України №3477-IV є джерелом права, можуть бути застосовані при вирішенні спору по суті щодо правовідносин, які є аналогічними за своє суттю з описаними у такому рішенні, та стосуються визначення порушення певної статті Конвенції. Тобто, наявність рішення Європейського суду з прав людини за іншою справою, де містяться відповідні правові висновки та узагальнення, саме по собі не може являтись підставою для закінчення виконавчого провадження.
Щодо наявності фактичного виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії, суд зазначає, що рішення не виконано у повному обсязі.
Так, відповідач 1 посилається на отримання ним інформації про повне виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України №606-XIV. Разом з тим, відповідач 2 вказує на те, що у зв'язку з внесенням змін до законодавства, що регулює питання виплати пенсій по даній категорії пенсіонерів, такі виплати повинні були здійснюватись лише до 01.11.2011.
Як стверджено матеріалами справи, у даному випадку перерахунок та виплата позивачу пенсії не припинились 01.11.2011, а мали місце 07.04.2011, тобто ще до внесення у законодавство відповідних змін.
На думку суду, такі дії та рішення відповідача 2 є протиправними з огляду на наступне.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Закон України №606-XIV регулює правовідносини в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Відповідно до статті 17 Закону України №606-XIV, підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України №3477-IV.
Частиною 1 статті 6 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до статті 11 Закону України №606-XIV, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Водночас, порядок виконання рішення за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення передбачений статтею 75 Закону України №606-XIV.
Державний виконавець, як посадова особа, на яку покладено обов'язок примусового виконання рішення суду, зобов'язаний, згідно вимог Закону України №606-XIV, вчинити дії, визначені цим Законом, спрямовані на фактичне виконання рішення суду боржником.
Варто також зазначити, що Закон України №606-XIV передбачає застосування заходів примусового виконання рішення до боржника у випадку невиконання ним рішення суду без поважних причин.
Однак, припинення виплати пенсії в подальшому, вже після закінчення виконавчого провадження, не узгоджується з фактом повного виконання рішення національного суду.
У ході розгляду справи встановлено, що виплати позивачу належного розміру пенсії були припинені вже у квітні 2011 року, тобто до 01 листопада 2011 року.
Факт сплати позивачу коштів (компенсації у розмірі 2000 Євро) та перерахованої пенсії, зазначених в рішенні Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 №33468/12 є доведеним, однак не є підтвердженням виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати позивачу належного розміру пенсії у повному обсязі, до моменту внесення змін у пенсійне законодавство. Відтак, суд дійшов висновку про наявність бездіяльності з боку відповідача 2 по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини в частині невиконання рішення національних судів у повному обсязі, що стосується перерахунку та виплати пенсії позивачу.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 при виконанні рішення Європейського суду з прав людини від 24.10.2013 №33468/12, суд зазначає наступне.
На думку суду відповідач 1 не є особою, яка може безпосередньо відновити попередній стан стягувана за рішенням Європейського суду з прав людини, оскільки не наділений визначеними законодавством механізмами, які можуть призвести до відновлення порушених прав позивача. За таких умов, виконання рішення національних судів про зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії, як частини Рішення Європейського суду з прав людини, не входить до компетенції відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Державна виконавча служба України, з метою вжиття заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав людини, в тому числі шляхом виконання рішення національного суду, наділена вичерпним переліком повноважень, а саме щодо здійснення постійного контролю за станом його виконання та повідомлення Секретаріату ОСОБА_2 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про хід виконання останнього.
Відповідачем 1 отримано документи від відповідача 2 щодо повного виконання рішень національних судів, а відтак з боку першого протиправної бездіяльності не було. Натомість, з боку відповідача 2 була допущена бездіяльність щодо невиконання рішення національних судів у повному обсязі.
Крім того, суд констатує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.
Тим самим, у даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача 2 виконати рішення Європейського суду з прав людини №72631/12 від 24.10.2013 по справі “Нечепоренко та інші проти України” у частині виконання рішення національного суду, є дотриманням судом гарантій на те, що спір буде остаточно вирішений.
Позовна вимога про стягнення на користь позивача моральної школи у розмірі 15000 грн. 00 коп. не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб є встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної шкоди. Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає у немайнових втратах для особи, а саме: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За приписами частини другої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Понесення особою моральної шкоди повинно бути підтверджене відповідними належними доказами, яких позивач суду не надав.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат у порядку ст. 94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини №72631 від 24.10.2013 “Нечепоренко та інші проти України” в частині виконання рішень національних судів.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області виконати рішення Європейського суду з прав людини №72631 від 24.10.2013 “Нечепоренко та інші проти України” в межах виконавчого провадження №40884541, у повному обсязі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий cуддя Жуковська Л.А.
Судді Кравчук Т.О.
ОСОБА_4