Справа № 815/5722/15
26 листопада 2015 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., суддів Стефанова С.О., Вовченко О.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Мохамад до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №519-15 від 12.08.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
15.09.2015 року до суду звернувся ОСОБА_1 Мохамад з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення №519-15 від 12.08.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є громадянином ОСОБА_2 Арабської Республіки, постійно мешкав в області Алеппо м. Кубані. В разі повернення в країну походження, він може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Позивач зазначає, що не може повернутися до країни своєї громадянської належності у зв'язку з ситуацією загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ситуація загальнопоширеного насилля в Сирії враховуючи критерії визначені Європейським судом з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (рішення від 28.06.2011 року, №8319/07 та 11449/07) свідчить про те, що ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним. Отже, його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак ДМСУ при прийнятті оскаржуємого рішення зазначені обставини до уваги не прийняла.
Позивач та представник позивача до судового засідання не з'явились. Через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Представник відповідача залишила вирішення цього питання на розсуд суду.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених ст.128 КАС України та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 Мохамад, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2 Арабської Республіки, місце народження м. Алеппо, район Кубані, адреса проживання на період вибуття Сирія. За національністю - курд, за віросповіданням - мусульманин-суніт, має незакінчену вищу освіту, неодружений, національний НОМЕР_1, виданий 05.08.2008 року Алеппо-Центром.
Вперше позивач в'їхав на територію України 21.10.2008 року, на підставі національного паспорту №004202269 та одноразової візи типу О№Y 02632777, виданої Одеською національною морською академією. Протягом навчання позивач виїжджав до Сирії в 2009, 2010, 2011 та 2012 роках. Останній виїзд в Україну відбувся 17.06.2012 року. Позивач вибув з Сирії автомобілем з м. Кубані (Сирія) до м. Газіантеп (Туреччина), звідки вибув до України авіарейсом Газіантеп (Туреччина) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). ОСОБА_3 кордон з Україною позивач перетнув 19.06.2012 року легально, на підставі національного паспорту № 004202269 та студентської реєстрації.
20.09.2013 року позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області (далі Управління) із заявою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, посилаючись на те, що не може повернутися на батьківщину, оскільки в Сирії йде громадянська війна, а також на те, що вразі повернення він може бути примусово мобілізований до лав армії, чого він не бажає. Крім того, позивач зазначав у заяві, що три місяці перед його зверненням у районі Хасака невідомими було вбито двох його двоюрідних братів.
Наказом Управління №107 від 10.10.2013 року прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Управління від 10.12.2013 року №146 було продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1 Мохамад до отримання відомостей з органів СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
За результатами розгляду особової справи позивача, Управління дійшло до висновку за доцільне відмовити громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки ОСОБА_1 Мохамад у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком від 23.04.2015 року.
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що внутрішній конфлікт в країні походження позивача не розглядається в якості основної причини його звернення за захистом. Позивач виїхав на територію України задовго до збройного конфлікту в Сирії, під час ескалації військових дій добровільно повертався на Батьківщину та знову повертався на територію України не зазнаючи жодних утисків та переслідувань. Позивач побоюється примусового призову до армії, оскільки є військовозобов'язаним, проте у 2012 році від повертався до Сирії та без перешкод виїхав назад до України не зазнаючи ніяких утисків чи примусового призову. Також у Висновку Управління зазначено про ряд суперечностей у твердженнях позивача стосовно вбивства його двоюрідних братів. Звернення до міграційної служби не було пов'язано із бажанням отримати міжнародний захист, а з бажанням легалізуватись на території України. Позивач не потребує в Україні визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України №519-15 від 12.08.2015 року з посиланням на п.1 та 13 частини 1 статтю 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки ОСОБА_1 Мохамад відмовлено.
10.09.2015 року позивач отримав повідомлення про відому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд вважає, що рішення ДМС України №519-15 від 12.08.2015 року прийняте на підставі висновку Управління, є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, протиправним та підлягає скасуванню. При цьому суд виходить з наступного.
Відповідач ОСОБА_3 міграційна служба України відповідно до Положення про ОСОБА_3 міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.
Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Частина 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, ОСОБА_3 міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, якапотребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Інформація ж про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях є загальновідомою, такою, яку не потрібно доказувати.
Висновки управління, на підставі якого прийняте рішення, ґрунтується на тому, що відсутні доведені позивачем факти погроз або інших обставин, які б явно свідчили про наявність реальної загрози; не встановлення фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину с посиланням, зокрема, на те, що в Сирії досі проживає родина позивача; позивач до фактичного звернення до міграційної служби безперешкодно виїздив до Сирії та повертався до України не зазнаючи ніяких утисків та не звертався за захистом.
Проте на думку суду ці обставини не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ч.5 ст.5) передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Дані обставини викладені також у письмових запереченнях відповідача, проте у висновку Управлінні у повному обсязі не відображені та не враховані загальновідомі відомості щодо подій у Сирії, не приведені доводи щодо неврахування цих загальновідомих відомостей.
В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають ОСОБА_2 Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 р. «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають ОСОБА_2 Арабську Республіку (Редакція II)» ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.
Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, ОСОБА_4 і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій
На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» (далі - «ИГИШ») зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними группами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 р. привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.
Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції ОСОБА_4; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.
Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.
Суд, також вважає обґрунтованими доводи представника позивача стосовно того, що позивач, у разі повернення до Сирії, може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або бути примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки, відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення №519-15 від 12.08.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню. Проте враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_3 міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 Мохамад щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 Мохамад до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №519-15 від 12.08.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №519-15 від 12.08.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати ОСОБА_3 міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Мохамад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України.
Головуючий суддя Катаєва Е.В.
Судді Вовченко О.А.
ОСОБА_5