04 листопада 2015 року м. Київ К/9991/38865/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012
у справі № 2а-13326/11/2670 Окружного адміністративного суду міста Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - ДПІ)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (далі - СПД ОСОБА_2)
про стягнення податкового боргу,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012, позов ДПІ у Оболонському районі м. Києва про стягнення з СПД ОСОБА_2 податкового боргу у сумі 115538,44 грн. задоволено частково: з СПД ОСОБА_2 стягнуто податковий борг з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 44574,47 грн., в решті позовних вимог відмолено.
У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та в прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач не реалізувала процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як на підставу для звернення до суду з позовом ДПІ вказує на несплату відповідачем у встановлений законом строк грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ та з податку з доходів фізичних осіб у сумі 123 107,96 грн., як самостійно узгоджених відповідачем ( з ПДВ: за жовтень 2009 рік - 70,00 грн., за вересень 2010 року 4294,00 грн., за грудень 2010 року - 19983,00 грн., за березень 2011 року - 1383,00 грн.) шляхом подання податкових декларацій в січені - березні 2011 року), так і визначених контролюючим органом за результатами перевірок (акти перевірок від 20.01.2011 № 5, від 02.03.2011 № 80-17-3-2430214380, від 21.09.2011 № 278/17-512/НОМЕР_1) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями: від 25.01.2011 № 0000051750/0 - про збільшення грошового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ на 170,00 грн., від 21.03.2011 № 0000561730/0 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 50814,37 грн. та штрафних (фінансових санкцій) - 12703,59 грн., від 21.06.2011 № 0000571730/0 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 26136,00 грн. та штрафних (фінансових санкцій) - 6534,00 грн., від 06.10.2011 № 0003041750/0 - про збільшення грошового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб на 1020,00 грн.
Сума позову зменшена позивачем в ході судового розгляду справи до 115538,44 грн., в тому числі: податок з доходів фізичних осіб - 64039,80 грн., ПДВ - 51154,67 грн., пеня - 343,97 грн.
У судовому процесі встановлено, що, враховуючи дані в облікових картках відповідача щодо переплати податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 3435,33 грн. та по податку з доходів фізичних осіб - 498,16 грн., з огляду на відсутність доказів щодо прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0003051750 про збільшення СПД ОСОБА_2 податкового зобов'язання з ПДВ на 1020,00 грн., за відповідачем як платником податків фактично обліковується податковий борг з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 64039,80 грн. та з ПДВ - 50134,67 грн.
Судом встановлено, що частина із сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на доходи фізичних осіб, донарахована СПД ОСОБА_2 на підставі акту перевірки від 02.03.2011 № 80-17-3-2430214380, а саме 69600,00 грн., була сплачена нею до бюджету 08.04.2011, проте у платіжному документі був зазначений інший казначейський рахунок, ніж той, на який підлягають зарахуванню платежі із цих податків.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 цього Кодексу у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів, до яких згідно зі статтею 9 Податкового кодексу України відносяться, зокрема податок на додану вартість та податок на доходи фізичних осіб, до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, нормами пункту 6 частини другої статті 29 та частини другої статті 64 якого визначено, що ПДВ належить до доходів загального фонду Державного бюджету України, а податок на доходи фізичних осіб - до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Адміністративні штрафи (казначейський рахунок щодо зарахування яких був вказаний відповідачем у платіжному доручені від 08.04.2011) згідно з пунктом 12 частини першої статті 69 Бюджетного кодексу України зараховуються до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Частиною першою статті 43 цього Кодексу визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Відповідно до частини 4 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок (частина п'ята цієї статті).
Отже, аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету; податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Таким чином, ініціювання СПД ОСОБА_2 08.04.2011 сплати до бюджету 69600,00 грн. свідчить про те, що саме з цієї дати відбулось вилучення частини її майна (коштів), а відтак суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обґрунтовано визнали, що податковий борг в цій сумі відповідачем сплачений.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-377а15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, згідно з якою помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк.
Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписМ.П. Зайцев