Справа № 2-749/2010
"10" вересня 2010 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Чех Н.А.
при секретарі - Кузьменко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ВГІРФО Дніпровського РУГУ МВС України в місті Києві, Орган опіки та піклування Дніпровської районної міста Києва державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - про визнання місця проживання дитини, визнання втратившим право користування житлом,
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що він перебував з відповідачкою в шлюбі з 1997 року. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За рішенням суду від 01.06.2001 року шлюб було розірвано з відповідачкою, сина було залишено на виховання біля матері. Він (позивач) є співвласником квартири АДРЕСА_1. Іншими співвласниками є треті особи - його батько ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 - його син, не є співвласником даної квартири, він є зареєстрований в ній з 1999 року, проте з часу реєстрації син в спірній квартирі не проживає і ніколи не проживав, в квартирі відсутні його особисті речі. На даний час син - ОСОБА_5 житлом забезпечений, проживає з матір"ю - відповідачкою в квартирі АДРЕСА_2, яка є власністю відповідачки згідно до договору дарування від 18.05.2001 року. Крім цього, дитина взята на облік до дитячої поліклініки у Дніпровському районі, навчається у гімназії №191 ім.Тичини, тобто поблизу свого фактичного місця проживання по вулиці Березняківській. Відповідачка, незважаючи на те, що син постійно проживає з нею за вказаною адресою, заперечує проти зняття його з реєстрації за спірною адресою. Такі дії відповідачки призвели до порушення ст.319 ЦК України, оскільки він, як власник, не має можливості вільно розпоряджатися своєю власністю - спірною квартирою, не може знятись з реєстрації і зареєструватись за новим місцем проживання. Свої вимоги обгрунтовує ст.ст. 391, 321, ч.2 ст.405 ЦК України, ст.7 Закону України "про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". В судовому засіданні представник позивача підтримала викладені в позові факти та обставини, просила позовні вимоги задовольнити та визнати місцем проживання дитини квартиру відповідачки, і визнати дитину втратившою право користування спірною квартирою.
Відповідачка та її представник позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. Представник пояснила, що надані стороною позивача довідки із школи, поліклініки не є доказом до позовних вимог. Зазначила, що батько і мати відповідно до діючого законодавства мають рівні обов"язки щодо дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, батько і мати повинні в рівній мірі дбати про свою дитину, про її здоров'я, брати участь у її вихованні, проведенні дозвілля, а також і в забезпеченні дитини житлом. Створення іншої сім'ї та народження другої дитини не позбавляє батька таких обов'язків. Зазначила, що позивач взагалі не цікавиться здоров'ям дитини, його успіхами в школі, досягненнями в спорті та взагалі його особистими проблеми. Дитина - ОСОБА_5 є рідним сином позивача, і останній має хоч в якійсь мірі проявити турботу про власного сина, надавши йому право бути зареєстрованим у квартирі свого батька та хоча б іноді мати можливість проживати разом з ним, тоді, коли він цього потребує, а така потреба у дитини існує і на сьогоднішній день. Пояснила, що відповідачка неодноразово зверталась до позивача з проханням щоб їх син деякий час пожив разом з батьком у зв"язку з тим, що дитина хворіє на алергічний бронхіт та стенозиручий рецидивмочий ларінготрахіт. В квартирі відповідачки, де проживає дитина, утворився грибок, що дуже погано впливає на його здоров'я та викликає приступи захворювання, в присутності дитини антигрбкову обробку проводити не можна. Але позивач, не дивлячись на те, що це стосується здоров'я його власного сина, в цьому проханні їй відмовив. Дитина ключів від спірної квартири не має, і він може мати доступ до неї тільки з дозволу свого батька, що на їх думку свідчить про те, що саме позивач особисто створював перешкоди проживання свого сина - ОСОБА_5 за місцем його реєстрації. Це й обумовлює той факт, що в квартирі не має особистих речей дитини. У зв"язку з цим відповідачка неодноразово зверталась за допомогою до правоохоронних органів щодо усунення перешкод проживання дитини в спірній квартирі. Просила врахувати протокол, який знаходиться в матеріалах справи, в якому в своїх поясненнях дільничному інспектору позивач заявив, що дитина періодично проживає за зазначеною адресою. Просила врахувати вимоги ч. 2 ст. 160 СК України, якими передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Стаття 171 СК України передбачає, що дитина має право на те щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо місця проживання та тощо. Дитині сторін вже виповнилося 12 років, але батько, навіть і не подумав вислухати думку свого сина, вирішуючи його долю самостійно та позбавляючи його реєстрації. Вважає, що твердження позивача про те, що його син забезпечений житлом, не можуть заслуговувати уваги та бути підставою втрати права користування спірним житлом, де він зареєстрований, так у ОСОБА_5 не має свого житла, яке б належало йому на праві приватної власності. Відповідно до чинного законодавства - кожний громадянин України повинен мати реєстрацію. Згідно Конституції України кожен має право на житло, але не має жодного законодавчого акту, на підставі якого можна б було зобов'язати будь-кого (навіть мати дитини) зареєструвати її на своїй житлової площі. Також просила врахувати те, що позивачу, окрім частини спірної квартири, належить на праві власності 3-х кімнатна квартира в сусідньому будинку по цій же вулиці - Луначарського в місті Києві. Зазначила і те, що твердження позивача про те, що він надавав згоду тільки на тимчасову реєстрацію дитини, є неправдивими, оскільки, як пояснила відповідачка, у позивача були фінансові проблеми, і для того щоб їх вирішити, йому потрібно було взяти великий кредит в банку для розвитку бізнесу, який видався тільки під заставу нерухомого майна. Для того, щоб не ризикувати своїм майном та майном членів своєї сім'ї, позивач та члени його сім'ї погодились на реєстрацію дитини за їх адресою (спірною) саме з тієї причини, щоб віддати під заставу власну квартиру відповідачки. В результаті чого відповідачка втратила цю квартиру, погасивши борг позивача за бізнес, який залишився у нього.
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Дніпровської районної міста Києва державної адміністрації просив відмовити в задоволені позовних вимог, зазначаючи, що ці вимоги порушують права неповнолітньої дитини. З 14 років дитина може самостійно визначитися з місцем свого проживання.
Третя особа ОСОБА_3 - батько позивача, співвласник спірної квартири підтримав позовні вимоги. Пояснив, що йому заважає реєстрація дитини сторін - його онука, в спірній квартирі. Він звертався до сина - позивача з проханням вирішити це питання.
Третя особа ОСОБА_4 - сестра позивача, співвласник спірної квартири підтримала позовні вимоги та пояснила, що реєстрація дитини сторін заважає їм продати квартиру чи отримати кредит. Дитина ніколи не проживала в спірній квартирі, речей її в квартирі не має, за квартиру оплату здійснює її та позивача батько - ОСОБА_3, в тому числі і за дитину сторін, при тому, що квартплата постійно росте. Позивач проживає в іншій квартирі з новою сім"єю.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачки, її представника, представника третьої особи - Органу опіки та піклування, третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в суді та не підлягають задоволенню.
В суді встановлено, що сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 1997 року по 2001 рік перебували в шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який з 1999 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. За цією ж адресою зареєстровані позивач та третя особа - ОСОБА_4, яка є сестрою позивача. Спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності, виданого 25.02.1998 року, належить в рівних долях на праві приватної спільної сумісної власності трьом особам: позивачу ОСОБА_1, його батьку - третій особі ОСОБА_3, його сестрі - ОСОБА_6, яка на даний час є ОСОБА_4 Дитині сторін на даний час є повних 12 років, проживає дитина з матір"ю - відповідачкою в квартирі АДРЕСА_3. Цей факт сторонами не оспорений. Встановлено, що і спірна квартира, і квартира, де проживає відповідачка з дитиною, розташовані в Дніпровському районі міста Києва. З пояснень сторони відповідача та документів, що вони мають, слідує, що позивач крім частини спірної квартири, має на праві власності по цій же вулиці Челябінській в місті Києві ще трикімнатну квартиру. З наданих до справи документів слідує, що дитина сторін навчається та перебуває на обліку в Дніпровському районі. Суд приймає до уваги пояснення сторони відповідача стосовно того, що відповідачка неодноразово зверталась до позивача з проханням щоб їх син деякий час пожив разом з батьком, так як дитина хворіє на алергічний бронхіт та стенозиручий рецидивмочий ларінготрахіт, а в її квартирі, де проживає дитина, утворився грибок, що дуже погано впливає на його здоров'я та викликає приступи захворювання, і в присутності дитини антигрбкову обробку проводити не можна, на що позивач, не дивлячись на те, що це стосується здоров'я його власного сина, в цьому проханні їй відмовив. До справи надані документи, які підтверджують викладене щодо стану здоров"я дитини, щодо стану квартири, де проживає дитина. Враховуючи це та те, що батько дитини - позивач також має обов"язок по піклуванню сином, його станом здоров"я, по забезпеченню житлом дитини - відповідачка заперечувала проти реєстрації дитини за своєю адресою.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Таким чином, піклуватися дитиною, забезпечити її житлом, є обов"язком обох батьків - і позивача, і відповідачки. Позивач має у власності частину спірної квартири та окрему трикімнатну квартиру, реєстрація дитини в спірну квартиру відбувалася згідно законодавства за заявою позивача - батька. Виходячи з того, що дитина, як зазначила сторона позивача та треті особи - співвласники, ніколи в спірній квартирі не проживала, то і на час реєстрації дитини позивач знав та враховував це. Посилання сторони позивача на те, що в рішенні Печерського районного суду міста Києва від 01.06.2001 року, яким було розірвано шлюб між сторонами, зазначено, що дитина сторін залишена на вихованні біля матері, не може бути прийнято судом, як доказ того, що цим рішенням визначено місце проживання дитини, так як терміни "виховання" та "проживання" мають різний зміст, не є тотожними. Враховується і те, що дитина сторін має вік - 12 років, ключів від спірної квартири не має, самостійно проживати в спірній квартирі не може.
Посилання сторони позивача в обгрунтування своїх позовних вимог на ст.ст. 391, 405 ЦК України судом не можуть бути враховані, так як, на думку суду, дитина не може бути для батька - позивача перешкодою, як в цілому, так і в здійсненні права користування та розпорядження майном, в даному випадку - квартирою, де зареєстрована дитина. Не може бути враховано і те, що дитина, як член сім"ї власника (позивача), відсутня в спірній квартирі понад один рік, без поважних причин, оскільки дитині 12 років, вона є малолітньою, самостійно приймати рішення не вправі, потребує догляду, піклування, контролю з боку батьків. В суді стороною позивача не було вказано про те, що позивач - батько дитини надавав чи бажав надавати своєму сину догляд, піклування в спірній квартирі. Безпідставним є і посилання сторони позивача на ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", так як до дитини, вік якої - 12 років не може застосуватися даний закон, особливо в частині визначення реєстрації місця проживання. Враховується і те, що в разі зняття дитини з реєстраційного обліку, при тому, що відповідачка заперечує зареєструвати дитину за своїм місцем проживання, - дитина ОСОБА_5 у віці 12 років, при наявності батьків, буде дитиною, яка не має в користуванні будь-якого житла.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.141, 155, 160 СК України, ст.ст.391, 405 ЦК України, ст.ст. 60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ВГІРФО Дніпровського РУГУ МВС України в місті Києві, Орган опіки та піклування Дніпровської районної міста Києва державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання місця проживання дитини, визнання втратившим право користування житлом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: