33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"17" листопада 2015 р. Справа № 906/756/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Огороднік К.М. ,судді Дужич С.П.
при секретарі Саган І.О.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.15 р. у справі № 906/756/15
за позовом Приватне підприємство "Торговельна компанія "Світ-Авто"
до Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)
про стягнення 129720,55 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 року по справі № 906/756/15 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь приватного підприємства "Торгівельна компанія "Світ-Авто" 123822,18 грн. інфляційних та 5341,94 грн. - 3% річних, а також 2583,29 грн. сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. В обгрунтування скарги зазначає, що судом при прийнятті рішення не враховані положення п. 7.3.10 договору поставки № 32 від 16.04.2013 р., згідно якого загальний розмір сум (окрім сум, що сплачуються за товар), що стягуються з Замовника (в тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань Замовника. Таким чином, розмір відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання не може перевищувати 3550,44 грн. Отже, безпідставним є нарахування та стягнення з відповідача 123822 грн. 18 коп. інфляційних втрат та 5341 грн. 94 коп. трьох відсотків річних.
В судове засідання апелянт не з'явився, однак надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що пункт 7.3.10 договору в даному випадку не може бути застосований, оскільки він суперечить положенням чинного законодавства за своїм змістом (формулюванням, формою викладення). Зокрема відзначає, що Цивільний кодекс України не містить такого виду відповідальності чи платежів як "загальний розмір сум". Відсутнє визначення в якій пропорції підлягають нарахуванню штрафні санкції та інші засоби відповідальності з огляду на визначення "не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника". Звертає увагу, що ст. 625 ЦК України не допускає зменшення розміру інфляційних нарахувань, оскільки її положення викладено в імперативній формі. З огляду на вказане просить відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання представник позивача не з'яивився, про причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 р. у справі № 906/756/15 залишити без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2013 між Приватним підприємством "Торговельна компанія "Світ-Авто" (постачальник/позивач) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник/відповідач) укладено договір поставки №32 (а.с. 20-25), відповідно до якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити поставку пічного палива (товар) (п.п.1.1. договору).
Згідно п.п. 1.2 Договору, найменування товару - паливо котельне, орієнтовна кількість - 300 тонн.
Розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписання сторонами акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. договору (п.п. 4.1.договору).
Умовами п.п. 4.2. договору сторони погодили, що до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та інші первинні документи, передбачені для даного виду товару чинним законодавством. В разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів постачальник зобов'язаний відшкодувати спричинені замовнику збитки (витрати).
Крім цього, п.п. 4.3 договору передбачено, що замовник зобов'язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 45 днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених в п.п. 4.1., 4.2. цього договору.
Відповідно до п.п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Пунктом 7.3.7. договору в разі порушення строків оплати товару, замовник на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0.0001% від суми боргу (сплачується одноразово).
Сторони домовились та підтверджують, що загальний розмір сум (окрім сум, що сплачуються за товар), що стягуються з замовника (в тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника (п.п. 7.3.10. договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 08.08.2015.
Як зазначає позивач, на виконання зазначеного договору, ПП "ТК "Світ-Авто" було поставлено товар на загальну суму 833660,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №СА-0000032 від 02.08.2013, рахунку-фактури №СА-0000015 від 01.08.2013 (а.с. 26-27), видаткової накладної №СА-0000049 від 12.11.2013, рахунку-фактури №СА-0000036 від 12.11.2013 (30-31).
Відповідач, в свою чергу, за поставлений товар розрахувався частково в сумі - 527926,00 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.01.2015 р. з відповідача на користь позивача стягнуто 305734,00 грн. заборгованості.
На примусове виконання вищезазначеного рішення господарським судом видано наказ.
Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованість ДП Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" не сплачено.
За таких обставин, ПП "Торговельна компанія "Світ-Авто" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 556,43 грн. пені, 123822,18 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 5341,94 грн.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В частині вимог про стягнення пені в сумі 556,43 грн., судом приймається до уваги слідуюче.
Як зазначалося раніше, товар відповідачу поставлено на підставі видаткових накладних від 01.08.2013 р., 02.08.2013 р. та 12.11.2013 р.
Разом з тим, рішенням господарського суду Житомирської області від 05.01.2015 у справі №906/1401/14 встановлено, що надані до матеріалів справи видаткові накладні, підписані відповідачем без зауважень. У товарно-транспортних накладних вказано про додавання видаткових накладних на кожну партію товару, що свідчить про отримання товарно-транспортних накладних разом з видатковими накладними, які підписані відповідачем. Факт отримання та підписання видаткових накладних, про стягнення заборгованості по яких подано позов, не заперечувався відповідачем та його представником під час розгляду справи.
Відповідно до умов договору останніми строк для оплати товару відповідно є 14.08.2013 року, 15.08.2013 року 27.12.2013 року.
Статтею 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано
Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.
Судом першої інстанції правомірно визначено, що 15.08.2013 року, 16.08.2013 року, 28.12.2013 року - це дати з яких починається нарахування штрафних санкцій (пені).
Отже, виходячи з приписів ст. 232 ГК України нараховувати пеню Позивач мав би припинити відповідно 12.02.2014 року, 13.02.2014 року, 27.06.2014 року.
Натомість нарахування позивачем здійснено включно по 31.03.2015 року, що є очевидним порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 cт. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 2 cт. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Cтаттею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений ст. 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тобто, розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до cт. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно cт. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки.
Пунктом 4.3. Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Позивач звернувся до суду з позовом 21.05.2015 р.
Відповідно до ч. 3 cт. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 cт. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних суд вважає їх вірними, а тому обгрунтовано зазначив, що позовні вимоги в частині їх стягнення є такими, що підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на п.п. 7.3.10. договору, яким передбачено, що загальний розмір сум (окрім сум, що сплачуються за товар), що стягуються з замовника (в тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника, суд вважає безпідставним з огляду на таке.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, носить компенсаційний, а не штрафний характер відповідних нарахувань. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збітків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така правова позиція викладена у постанова Верховного Суду України від 06.06.2012 р. № 6-49цс12, від 24.10.2011 р. № 6-38цс11.
Таким чином, нараховані позивачем втрати від інфляції та три проценти річних є складовими частинами грошового зобов'язання.
Враховуючи імперативно встановлену ч. 2 ст. 625 ЦК України норму, згідно якої боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних за весь час прострочення, відповідно сторони позбавлені права визначати або обмежувати у договорі період їх нарахування.
Відтак, суд приходить до висновку, що пункт 7.3.10 договору не поширюється та не обмежує право продавця по договору вимагати від покупця у випадку порушення грошового зобов'язання суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.
Оскільки відповідач (апелянт) не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо), місцевий господарський суд дійшов правомірного та обгрунтованого висновку, позовні вимоги в частині стягнення 123822,18 грн. - інфляційних та 5341,94 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову слід відмовити.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акцівонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 року у справі № 906/756/15 залишити без змін.
3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Дужич С.П.