11 листопада 2015 року К/800/26362/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року по справі № 815/276/15
за позовом ОСОБА_4
до Головного територіального управління юстиції в Одеській області
третя особа ОСОБА_5
про скасування наказу та поновлення на посаді,
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати наказ Головного управління юстиції в Одеській області від 31 жовтня 2014 року № 2144-к «Про звільнення ОСОБА_4.» та поновити його на посаді державного виконавця другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Позов обґрунтовано тим, що факт порушення позивачем Присяги державного службовця не підтверджується належними та допустимими доказами. Службове розслідування проведено у період тимчасової непрацездатності, чим порушено його право на надання пояснень та інші права, гарантовані особі під час проведення службового розслідування. Зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем положень чинного законодавства в частині обов'язкового дотримання принципу всебічного та повного дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення встановленого порушення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог заяви відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 5 травня 2011 року займав посаду державного виконавця другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
31 жовтня 2014 року Головним управлінням юстиції в Одеській області прийнято наказ №2144-к, яким припинено державну службу державного виконавця другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_4 та звільнено із займаної посади з 31 жовтня 2014 року на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) за порушення Присяги державного службовця.
Вказаний наказ Головним управлінням юстиції в Одеській області прийнято за результатами службового розслідування відносно ОСОБА_4 за фактом неналежного виконання службових обов'язків.
Під час службового розслідування встановлено, що з 18 по 24 липня 2014 року у провадженні позивача перебувало виконавче провадження ВП № 44138550 з виконання виконавчого листа Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року № 2-4392/10 про стягнення з ОСОБА_7 на користь РАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1335158,89 грн.
24 липня 2014 року ОСОБА_4 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) у зв'язку з надходженням до відділу заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо сплати заборгованості за виконавчим документом у повному обсязі, якою, зокрема, знято арешт з усього майна боржника. При цьому, у постанові про закінчення виконавчого провадження відсутня інформація щодо сплати боржником виконавчого збору у розмірі 133515,89 грн. та витрат на проведення виконавчих дій, що призвело до ненадходження коштів до бюджету, чим порушено вимоги статті 28 Закону № 606-ХІV в частині стягнення виконавчого збору та вимоги статті 41 Закону № 606-ХІV в частині стягнення витрат на проведення виконавчих дій.
На думку комісії зазначені обставини свідчать про порушення позивачем Присяги державного службовця.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем Присяги державного службовця, у зв'язку із чим оскаржуваний наказ є неправомірним.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 30 Закону № 3723-ХІІ підставою для припинення державної служби, крім загальних підстав, що передбачені Кодексом законів про працю України, є порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Статтею 17 Закону № 3723-ХІІ передбачено, що громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу.
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Порядок), у разі невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, стосовно цієї особи може бути проведено службове розслідування.
Згідно із пунктами 2 та 3 Порядку рішення щодо проведення службового розслідування приймається, зокрема, керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави, стосовно якої планується проводитися службове розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
При цьому період проведення службового розслідування не включає, зокрема, час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави, стосовно якої проводиться таке розслідування, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, з актом службового розслідування.
З аналізу зазначених норм вбачається, що підтвердження факту не виконання або неналежного виконання особою, уповноваженої на виконання функцій держави, своїх службових обов'язків, перевищення цією особою своїх повноважень, що заподіяло значної матеріальної шкоди державі, встановлюється за результатами службового розслідування відносно цієї особи.
Разом з цим, повним та всебічним вважатиметься службове розслідування, зокрема, у разі якщо в ньому приймала участь особа відносно якої воно проводиться.
Така участь особи необхідна для надання пояснень стосовно виявленого або інкремінованого відносно неї порушення, зауважень та заперечень стосовно допущення нею порушень, надання відповідних доказів, тощо.
Не може вважатись закінченим службове розслідування, зокрема, у період тимчасової непрацездатності особи, відносно якої воно проводиться.
Судами встановлено, що у період тимчасової втрати працездатності ОСОБА_4, відповідачем прийнято наказ про проведення службового розслідування стосовно позивача і закінчено службове розслідування за фактом неналежного виконання ним службових обов'язків.
Тобто, відповідачем не дотримано норм чинного законодавства щодо проведення службового розслідування, допущено обмеження позивача бути обізнаним про проведення відносно нього службового розслідування, порушено його право на ознайомлення з висновком службового розслідування, надання пояснень, заперечень, доказів тощо, що призвело до формального підходу щодо виявленого порушення та однобічного висновку про допущення позивачем вимог законодавства.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на правомірність своїх дій щодо проведення службового розслідування, посилається на те, що а ні на момент прийняття наказу про звільнення, а ні на момент проведення службового розслідування йому не було відомо про перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності лікарняному, оскільки останнім не було надано листків непрацездатності.
Суд касаційної інстанції вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки сам факт перебування посадової особи у стані тимчасової втрати працездатності зумовлює можливість надання листків непрацездатності за місцем роботи після набуття працездатного стану як підстави для виходу на роботу із закриттям відповідного листка непрацездатності відповідно до положень Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що наказ про припинення державної служби ОСОБА_4 та звільнення його із займаної посади було прийнято у період перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, у зв'язку з чим відповідачем порушено вимоги частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Відповідачем не перевірено можливість підроблення вказаного документа, так як вказане рішення завізовано керівником органу, який також заперечує затвердження ним цього рішення з посиланням на підроблення підпису останнього.
Судами обґрунтовано зазначено що припинення державної служби на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону № 3723-ХІІ є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності.
Неможливість застосування до посадової особи дисциплінарних стягнень аж до звільнення з органу має бути мотивовано. Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_4 з посади державного виконавця другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог та скасування наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 31 жовтня 2014 року № 2144-к «Про звільнення ОСОБА_4.».
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Рецебуринський Ю.Й.
Стародуб О.П.