"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/42867/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-Віптранс»
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року
у справі № 2а-4387/09/0670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-Віптранс»
до Житомирської митниці Державної митної служби України,
за участю Прокуратури Житомирської області
про визнання недійсними податкових повідомлень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС-Віптранс» (далі - ТОВ «АВС-Віптранс»; позивач) звернулось до суду з позовом до Житомирської митниці Державної митної служби України (далі - Житомирська митниця ДМС України; відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень № 7 від 01 квітня 2009 року та № 8 від 01 квітня 2009 року.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі ТОВ «АВС-Віптранс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку митної вартості, яка заявлялась ТОВ «АВС-Віптранс» при митному оформленні товару (санітарно-технічних виробів), за результатами якої складено акт № 7/9/10100000/35795523 від 20 березня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки митницею прийнято податкове повідомлення № 7 від 01 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із ввізного мита в розмірі 627 619,10 грн. (418 412,73 грн. - основний платіж, 209 206,37 грн. - штрафні санкції), та податкове повідомлення № 8 від 01 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, в розмірі 2 115 546,03 грн. (1 410 364,02 грн. - основний платіж, 705 182,01 грн. - штрафні санкції).
За наслідками адміністративного оскарження, названі акти індивідуальної дії залишено без змін.
Перевіркою встановлено порушення товариством статті 267 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України; далі - МК України), Закону України від 05 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України), статті 3 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) з огляду на заниження митної вартості товарно-матеріальних цінностей (санітарно-технічних виробів), імпортованих відповідно до контракту № В 001/08 від 01 квітня 2008 року, укладеного з фірмою Wiсand International Corporation, що, в свою чергу, призвело до недобору митних платежів.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на надані митним органом Республіки Болгарія документи, при порівнянні яких з документами, наданими позивачем до митного оформлення, встановлено, що їх номери, товар та країна відправлення співпадають, проте зазначена ціна в інвойсах є значно нижчою.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність здійснених Житомирською митницею ДМС України донарахувань.
Проте, колегія суддів вважає вказані доводи судів передчасними, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 35 статті 1 МК України пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.
Пунктом 19 статті 1 МК України визначено, що митними процедурами є операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі МК України відповідно до заявленого митного режиму.
Відповідно до статті 69 МК України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.
Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
В той же час, слід враховувати, що за правилами підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Наведений випадок визначення податкових зобов'язань контролюючим органом і, як наслідок, звільнення (у цьому випадку) платника від відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання для визначення обов'язкових платежів під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України не застосовується у разі, коли митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначає декларант, а не контролюючий орган.
Разом з тим, згідно із статтею 273 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
Резервний метод визначення митної вартості може застосовуватись безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов'язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування сум податкових зобов'язань.
Це правило не може бути застосовано у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» контролюючий орган вищого рівня (у такому випадку) може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.
Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажні митні декларації, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.
Проте, суди, підтримуючи правову позицію відповідача, відповідних обставин не перевірили.
Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.
В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-Віптранс» задовольнити частково.
Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.