"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/25755/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Кочана В.М.,
Швеця В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
В грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною дії Кабінету Міністрів України щодо направлення заяви позивача від 20.11.2014р. до Державної міграційної служби України; зобов'язання Кабінету Міністрів України розглянути заяву позивача від 20.11.2014р. про приведення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1944р. №353 у відповідність із Законом України «Про засади державної мовної політики».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначав, що 20.11.2014р. звернувся до Кабінету Міністрів України із заявою, в якій просив забезпечити його право на отримання паспорту, виконаного українською та німецькою мовами або тільки українською, й привести постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» від 04.06.1994р. №353 у відповідність із Законом України «Про засади державної мовної політики», проте, відповідач вказане звернення не розглянув, а безпідставно направив його на розгляд до Державної міграційної служби України, яка не має повноважень на вирішення поставлених у зверненні питань.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015р., позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Кабінет Міністрів України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 20.11.2014р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в порядку Закону України «Про звернення громадян», проте відповіді Кабінету Міністрів України на останню по суті порушених в ній питань не отримав, оскільки його заява 21.11.2014р. була скерована відповідачем на розгляд до Державної міграційної служби України.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що вирішення поставленого у зверненні позивача питання належить до компетенції відповідача, а отже його скерування до іншого органу виконавчої влади є неправомірним.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. №393/96-ВР (далі - Закон №393), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Так, відповідно до ст.1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із ч.1 ст.5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
За змістом ч.3 ст.7 Закону №393 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Проте, суди попередніх інстанцій, зазначаючи в оскаржуваних рішеннях про неправомірність дій Кабінету Міністрів України щодо направлення заяви позивача від 20.11.2014р. на розгляд до Державної міграційної служби України, виходили фактично лише з тієї обставини, що розгляд порушеного позивачем у вказаному зверненні питання приведення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994р. №353 у відповідність із Законом України «Про засади державної мовної політики» належить до компетенції відповідача, при цьому, залишили поза увагою та не надали оцінки законності дій останнього в контексті вирішення всіх порушених позивачем у зверненні від 20.11.2014р. питань.
Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Кочан В.М.
Швець В.В.