"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/36405/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року
у справі № 2а-14323/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідеркорм»
до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,
Державної податкової служби у Харківській області
про скасування рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідеркорм» (далі - ТОВ «Лідеркорм»; позивач) звернулось до суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Основ'янська ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області; відповідач-1) та Державної податкової служби у Харківській області (далі - ДПС у Харківській області; відповідач-2), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001300221 від 19 вересня 2012 року та рішення ДПС у Харківській області № 5839/10/10.2-17 від 22 листопада 2012 року про результати розгляду скарги.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001300221 від 19 вересня 2012 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Лідеркорм» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 146,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі Основ'янська ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лідеркорм» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» за лютий 2012 року, відображених позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року, за результатами якої складено акт № 2825/22-407/37457877 від 03 вересня 2012 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001300221 від 19 вересня 2012 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 607 805,00 грн. (486 244,00 грн. - основний платіж, 121 561,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» послуг навантаження-розвантаження в складських приміщеннях, розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Васищеве, вул. Промислова, 21, за нікчемним правочином (договором про надання послуг № 01/02 від 01 лютого 2012 року).
Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на акт № 1713/22-4/35534650 від 06 червня 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лігрос-ЛТД» за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2012 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Карбонові технології» за період з 01 лютого 2012 року по 28 лютого 2012 року, в якому викладено думку про те, що укладені ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» з постачальниками та покупцями правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Скасовуючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірної операції підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагент позивача на час здійснення відповідної операції перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; договір про надання послуг № 01/02 від 01 лютого 2012 року не визнаний недійсним у судовому порядку.
Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання послуг (робіт) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про її обсяг та зміст.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні послуги отримано від указаного в первинних документах контрагента.
Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
При вирішенні даного спору судовим інстанціям слід також перевірити, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувалась спірна поставка послуг, а саме - дослідити наявність у ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС» відповідного персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта, що є необхідним для надання обумовлених договором послуг, або ж факт залучення контрагентом третіх осіб для виконання цієї операції та, як наслідок, понесення ним витрат, пов'язаних із таким залученням.
Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладенні договору з ТОВ «ЕН ДЖІ КОНСАЛТАНТС».
Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктом господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.
Проте, суди відповідних обставин не перевірили, обмежившись формальним дотриманням платником умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.