Справа № 802/3673/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
19 листопада 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Лисої С.Д.,
позивача - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - Кучер О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держземагентства у Козятинському районі Вінницької області про поновлення його на посаді начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Козятинському районі з 18.08.2015 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 18.08.2015 року по день поновлення на роботі.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили щодо її задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Частиною 1 ст.195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 починаючи з 26.09.1991 року працював у сфері земельних ресурсів на різних посадах, а з 14.02.2013 року призначений на посаду начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" №5 від 14.01.2015 року постановлено, реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2.
Наказом голови комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України №28 від 15.06.2015 року реорганізовано Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області шляхом приєднання до Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області згідно з додатком 1. Призначено голову Комісії з реорганізації Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області згідно додатку №2, а саме Репало І.М. - заступника начальника Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області. Затверджено План заходів з реорганізації Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області згідно додатку №3.
16.06.2015 року голова Комісії з реорганізації Управління Держземагенства у Козятинському районі письмово попередила ОСОБА_2 про можливе майбутнє вивільнення у зв'язку з реорганізацією Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області. Одночасно вказано, що строк дії попередження 2 місяці, починаючи з дня попередження та зазначено, що у разі відмови від переведення на іншу посаду відбудеться звільнення із займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням.
17.07.2015 року ОСОБА_2 запропоновано працевлаштування на посаді головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду із посадовим окладом 1218,00 грн. з проханням повідомити про свою згоду або відмову. З вказаною пропозицією позивач ознайомився 20.07.2015 року, про що свідчить відповідний підпис. Одночасно просив запропонувати йому рівноцінну посаду.
Відповідно до п.4.2 наказу Держземагенства України від 15.06.2015 року №28 «Про реорганізацію Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області», у зв'язку із сплином строку вивільнення працівників, передбачених Планом заходів з реорганізації Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області, відсутністю заяви позивача про згоду на призначення за переведенням до запропонованої установи - Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області, наказом №24 від 17 липня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області з 17.08.2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Наказом №25 від 23.09.2015 року внесено зміни в наказ Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області від 17.07.2015 року №24 «Про звільнення ОСОБА_2.», а саме виправлено слово «липня» на «серпня».
Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що роботодавцем дотримані вимоги передбачені КЗпП України для випадку звільнення. Відтак, підстави для поновлення на попередній посаді, з мотивів, наведених у позові відсутні. Як наслідок, не можуть підлягати задоволенню й вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спеціальним нормативним актом, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини є Кодекс законів про працю України.
Згідно преамбули Закону України «Про державну службу» даний закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Згідно ст.11 Закону України «Про державну службу» державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.
Стаття 1 Кодексу законів про працю України, яка визначає його завдання, встановлює, що він регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст.3 КЗпП), яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗпП).
Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст.40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч.ч.1 та 3 ст.49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Відповідно до вимог п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що на виконання Постанови КМ України "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади та його структурних підрозділів" №1550 від 15.10.2002 року, наказом в.о. начальника Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області Репало І.М. №2 від 22.06.2015 року введено в дію з 22.06.2015 року затверджений з урахуванням установленої граничної чисельності штатний розпис з чисельністю 22 штатні одиниці; у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису у відділі державного земельного кадастру скорочено 2 посади, введено у штатний розпис 1 нову посаду: головний спеціаліст з державного геодезичного нагляду. Тобто, відповідно до нового штатного розпису скороченню підлягали 2 штатні посади.
ОСОБА_2 було попереджено за два місяці про майбутнє вивільнення, запропоновано іншу роботу за місяць та погоджено питання щодо звільнення з профспілковою організацією, що підтверджується протоколом засідання членів комітету профспілкової організації ВП «Рідна земля» управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області №11 від 17.08.2015 року.
Виходячи із системного аналізу норм законодавства та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідачем дотримано процедури звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, як це передбачено ст.ст.40, 49-2 КЗпП України. Судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, при розгляді адміністративної справи зроблено висновки, які відповідають обставинам справи, дотримано норм матеріального та процесуального права, відтак підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року відсутні.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів.
Головуючий /підпис/Біла Л.М.
Судді /підпис/ /підпис/Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.
З оригіналом згідно:
секретар