ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
18 листопада 2015 року місто Київ №826/10363/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Кротюка О.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомпублічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат»
доДержавної фіскальної служби України (відповідач-1) Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області (відповідач-2) головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (відповідач-3)
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2014 №0000612201, №0000622201, від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201 та рішень від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1, від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15,
Публічне акціонерне товариство «Маріупольський графітовий комбінат» звернулось з позовом до Державної фіскальної служби України, Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області (на час розгляду справи у суді - Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області), головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 №0000612201, №0000622201, від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201;
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1 про результати розгляду скарги публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201 та відмови у скасуванні податкових повідомлень-рішень Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 27.02.2014 №0000152201 про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток у частині податку у сумі 11 778,00 грн.; №0000132201 у частині податку на прибуток у сумі 121 473,00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем-2 неправомірно, без урахування всіх обставин справи. Крім того, останнім наголошено, що позивач у господарських операціях з контрагентами, які виступили об'єктом перевірки, діяв як добросовісний платник, а реальність останніх підтверджується належним чином оформленою первинною документацією, яка була надана контролюючому органу до перевірки. Також, вказане, на думку позивача, безпідставно не враховано головним управлінням Міністерства доходів і зборів у Донецькій області та Міністерством доходів і зборів України при розгляді скарг на дані податкові повідомлення-рішення.
Відповідачі проти позову заперечили, з огляду на його необґрунтованість, вказавши на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведеної перевірки публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» та результатів адміністративного (досудового) оскарження останніх на підставі виявлених порушень податкового законодавства. При цьому, відповідачами наголошено, що оскаржувані рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області та Міністерства доходів і зборів України при розгляді скарг на дані податкові повідомлення-рішення не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису.
Справу №826/10363/14 розглянуто у письмовому провадженні, згідно з приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області проведено документальну планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.
Вказаною перевіркою встановлені такі порушення приписів податкового законодавства з боку публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат»:
- пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпунктів 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 215 585,00 грн., у тому числі у ІІ кварталі 2011 року - 64 426,00 грн., у ІІІ кварталі 2011 року - 1 701,00 грн., у ІV кварталі 2011 року - 67 124,00 грн., у І кварталі 2012 року - 67 970,00 грн., у ІІ кварталі 2012 року - 14 364,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у сумі 392 067,00 грн. за 2012 рік;
- пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 55 730,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року у сумі 49 034,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 6 696,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 135 873,00 грн.
- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
На підставі викладеного, Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області складено акт від 11.02.2014 №73/05-19-22-01/5394618 та прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014:
№0000152201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 40 506,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 182,00 грн.;
№0000132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 175 079,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13 402,00 грн.;
№0000192201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 55 730,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13 933,00 грн.;
№0000222201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 920,00 грн.;
№0000182201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 136 800,00 грн.;
№0000202201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100 953,00 грн.;
№0000162201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 255 267,00 грн.
Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, позивачем подано відповідні скарги, за результатами розгляду яких головним управлінням Міністерства доходів і зборів у Донецькій області прийнято рішення від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201, а також скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0000142201 про визначення грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у сумі 340,00 грн., №0000152201 про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток у частині податку у сумі 28 728,00 грн. та штрафні санкції у сумі 7 182,00 грн. та №0000132201 - у частині податку на прибуток у сумі 53 606,00 грн. та штрафні санкції у сумі 13 402,00 грн., в інші частині зазначені рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Як вбачається зі змісту вказаного рішення, підставою для часткового скасування податкових повідомлень-рішень слугувало те, що у пункті 152.9 статті 152 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарний квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал або календарний рік для платників податків, визначених у пункті 57.1 статті 57 цього Кодексу. За результатами перевірки публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 40 506,00 грн., у тому числі за півріччя 2012 року - 28 728,00 грн. та за підсумками 2012 року зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податковим на прибуток у сумі 136 800,00 грн. Враховуючи вимоги пункту 152.9 статті 152 Податкового кодексу України відсутні підстави для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток за півріччя 2012 року на 28 728,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 7 182,00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0000152201). Також, за період, що перевірявся, встановлено заниження податку на прибуток (з урахуванням звичайних цін) у загальній сумі 175 079,00 грн., у тому числі за І квартал 2012 у розмірі 53 606,00 грн. та за підсумками 2012 року зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 255 267,00 грн., внаслідок чого завищені податкові зобов'язання податку з податку на прибуток за І квартал 2012 року на 53 606,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 13 402,00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0000132201).
У свою чергу, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15 оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області прийнято рішення від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 14.05.2014:
№0000612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 11 778,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн.;
№0000622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 121 473,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняті за результатом адміністративного (досудового) оскарження останніх, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, публічним акціонерним товариством «Маріупольський графітовий комбінат» у сфері зовнішньоекономічної діяльності здійснювалися експортні операції з нерезидентом Foxpoint Associates LTD, Belize, який зареєстрований в офшорні зоні на загальну суму 560 448,50 грн. або 70 250,00 дол.США.
Так між вказаними суб'єктами господарювання укладено контракти №FA/07-11 від 12.05.2011 (предмет - продукція власного виробництва графіт кристалічний ГЛ-1, ГОСТ 5279-74, код товару 3801100000, умови постачання - DAF митниця Росія-Азербайджан, ст. Самур, вантажеотримувач товару - Трест «Комплексные буровые работы», ГНКАР, Азербайджан, вартість 1 тони графіту кристалічного ГЛ-1 склала 500,00 дол.США або 3 987,00 грн. та 3 986,00 грн. відповідно до митних декларацій) та №FA/07-11 від 31.10.2011 (предмет - продукція власного виробництва графіт кристалічний ГЛ-1, ГОСТ 5279-74, код товару 3801100000, умови постачання - DAF митниця Росія-Азербайджан, ст. Самур, вантажеотримувач товару - Трест «Комплексные буровые работы», ГНКАР, Азербайджан, вартість 1 тони графіту кристалічного ГЛ-1 склала 450,00 дол.США або 3 595,00 грн., ціна даного товару на території України складає 4 000,00 грн. (відомості сайтів Інтернет).
Водночас, контролюючим органом отримано відповідь від Міністерства по податкам Азербайджанської Республіки від 25.12.2012 №1217020010435100, якою повідомлено, що згідно з договором №FA/07-11 від 31.10.2011 Трест «Комплексные буровые работы» (Азербайджан) купив у компанії Foxpoint Associates LTD, Belize 45 тон графіту кристалічного ГЛ-1, виробником якого є публічне акціонерне товариство «Маріупольський графітовий комбінат», загальною вартістю 52 200,00 дол.США (вартість 1 тони товару складає 1 160 дол.США).
За даним контрактом посередник Foxpoint Associates LTD, Belize реалізував вантажеотримувачу Тресту «Комплексные буровые работы» графіт кристалічний ГЛ-1 за ціною 9 268,00 грн. за 1 тону. Розбіжність ціни по вищезазначеним вантажно-митним деклараціям на 1 тону відповідно складає 5 281,00 грн., 5 282,00 грн. та 5 673,00 грн.
На підставі викладеного, перевіряючими зроблено висновок про порушення позивачем пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, яким передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Згідно з пунктом 1.20.2 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пункту 1.20.8 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.
Водночас, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватись уповноваженим державним органом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 звернувся із запитом до Міністерства по податкам Азербайджанської Республіки від 25.12.2012 №1217020010435100, яким повідомлено, що згідно з договором №FA/07-11 від 31.10.2011 Трест «Комплексные буровые работы» (Азербайджан) купив у компанії Foxpoint Associates LTD, Belize 45 тон графіту кристалічного ГЛ-1, виробником якого є публічне акціонерне товариство «Маріупольський графітовий комбінат», загальною вартістю 52 200,00 дол.США (вартість 1 тони товару складає 1 160 дол.США). Аналогічна інформація також міститься у листі Міністерства податків Азербайджанської Республіки від 12.06.2104 №1417020005746400.
Таким чином, відповідач-2 не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на графіт кристалічний ГЛ-1 у період, в якому відбувалися досліджувані операції, а висновок про завищення сторонами вказаних контрактів рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно шляхом порівняння ціни, за якою товар був проданий компанії Foxpoint Associates LTD, Belize, та ціни, за якою останній реалізував вказаний товар треті особі - Тресту «Комплексные буровые работы» (Азербайджан), керуючись ціною на товар, зазначеною у вантажно-митній декларації.
При цьому, слід зазначити, що звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України та застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними та не можуть бути порівнюваними.
Аналогічна позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 29.01.2015 у справі №К/9991/54518/12 (ЄДРСР №42704974), від 02.04.2015 у справі №К/9991/82059/12 (ЄДРСР №44156195), від 21.05.2015 у справі №К/800/22881/13 (ЄДРСР №44832483).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, керуючись інформацією, наданою Міністерством по податкам Азербайджанської Республіки у листах від 25.12.2012 №1217020010435100 та від 12.06.2104 №1417020005746400, без отримання інформації від уповноваженого державного органу щодо рівня звичайних цін на відповідні товари за перевіряємий період, зроблено необґрунтований висновок про реалізацію товару за цінами, нижчими за звичайну ціну, оскільки вказане не підтверджено належними та допустимими доказами.
Також, у відповідності до змісту акту перевірки, контролюючим органом зроблено висновок про відсутність фактів реального здійснення господарських операцій, вчинених позивачем з його контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс», - з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).
Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти:
а) з власного поточного рахунку платника в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, що обчислюється відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу;
б) з власного поточного рахунку платника в сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку;
в) з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та його контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс» - укладено договори купівлі-продажу у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур.
На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, витягу з журналу реєстрації доручень.
У свою чергу, відповідачем-2 на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та вказаними контрагентами зазначено про складені відповідними контролюючими органами акти про результати перевірок (звірок) товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариства з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс».
Разом з тим, відповідачем, під час розгляду даної справи, не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між публічним акціонерним товариством «Маріупольський графітовий комбінат» та товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс».
Фактично рух активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс» відповідачем-2 не перевірявся та не встановлювався. Висновки зроблені на припущеннях, по ланцюгу контрагентів контрагента позивача, без належних доказів.
Позивачем під час судового розгляду справи наведено суду мотиви економічної та ділової доцільності взаємовідносин з вказаними товариствами (використання у власній господарській діяльності), які відповідачем жодним чином не спростовані.
Доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин, контролюючим органом суду не надано, дотримання податкової дисципліни названими суб'єктами господарювання контролюючим органом не перевірялось.
Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Відтак, висновки відповідача-2, які покладено в основу тверджень про відсутність фактів реального здійснення господарських операцій, вчинених позивачем з його контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс», - не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, які, крім того, спростовані наявними у матеріалах справи доказами.
Щодо висновків відповідача-2 про включення позивачем до складу податкового кредиту по рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року суми у розмірі 79,00 грн., яка не підтверджена податковою накладною постачальника, суд зазначає про таке.
Так, перевіркою встановлено, що публічним акціонерним товариством «Маріупольський графітовий комбінат» отримано від товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро-Експрес» (іпн 216131326556) податкову накладну від 30.05.2011 №6747/1 на суму 457,42 грн. з ПДВ 12,53 грн. Підприємством в додатку 5 до декларації з податку на додану вартість задекларовано 91,48 грн., а за даними перевірки слід було 12,53 грн., різниця складає 78,95 грн.
Водночас, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії додатку 5 до податкової декларації публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» з податку на додану вартість за травень 2011 року, платника податку-покупця з індивідуальним податковим номером 216131326556 не міститься, а, отже, вказані висновки відповідача-2 є необґрунтованими.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 №0000612201, №0000622201, від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15, суд виходить з такого.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписами пункту 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що останніми розглянуто скарги публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» на податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем-2 за результатами перевірки.
Отже, рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15 самі по собі не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, вказані рішення безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 №0000612201, №0000622201, від 27.02.2014 №0000192201, №0000222201, №0000182201, №0000202201, №0000162201.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Літвінова А.В.
Судді Кротюк О.В.
Мазур А.С.