20 жовтня 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Щолокової О.В.
Суддів: Якути О.І., Міхасішина І.В.
При секретарі: Яблонській І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області справу за апеляційною скаргою представника відповідача виконавчого комітету Вінницької міської ради - Федоришина Володимира Васильовича на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,-
В липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2009 року позов ОСОБА_1. задоволено. Визнано за позивачем право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 142, 9 м. кв., житловою площею 58, 9 м. кв. з погребом п/А1, сараї літ. «Б», «б1», «б2», погріб літ. «п/б1», бесідку літ «В», зливну яму літ «з/я», криницю №5, огорожу №1-4 по АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі представник відповідача, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів викладених в апеляційній скарзі та вимог, заявлених у суді першої інстанції, прийшла до висновку, що дана скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1. є власником земельної ділянки, на якій ним було здійснено самочинне будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які відповідно до технічного звіту Вінницької обласної асоціації спеціалістів по охороні праці ТОВ «АСПО-ЛТД» є придатними для експлуатації, та згідно і заявами власників суміжних земельних ділянок, будівництво яких не порушує прав та інтересів інших осіб, а тому відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України за позивачем може бути визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Проте такий висновок суду є помилковим.
Судом по справі встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Надольською Т.П. за № 2451 від 03 квітня 2002 року, ОСОБА_1. є власником земельної ділянки площею 0,0600 га розташованої по АДРЕСА_1, призначеної для ведення садівництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯД 399405 зареєстрованого за №01070010136 від 02 жовтня 2007 року (а.с. 11)
Згідно з технічним паспортом, у 2008 році на земельній ділянці по АДРЕСА_1 було самочинно збудовано будинок, загальною площею142, 9 м. кв., житловою площею 58, 9 м. кв., погреби «п/а», «п/б», сараї «Б», «б1», «б2», зливна яма «з/я», бесідка «В», огорожа №1-4, криниця №5 (а.с. 5-10).
При вирішенні даної справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють питання самочинного будівництва.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За змістом ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно із ч.3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до ч.3. ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. земельна ділянка, на якій було здійснено будівництво надавалася саме для здійснення садівництва, а не під забудову, тобто останнім було порушено порядок цільового використання наданої йому земельної ділянки.
Разом з тим, судом не враховано те що, відповідно до ст. 30-1 Закону України від 20 квітня 2000 року «Про планування і забудову територій», ст. 12, 14 Закону України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На момент закінчення будівництва у 2008 році діяв Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 №1243, згідно п. 1 якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Суд не врахував зазначених вимог закону та не встановив факту прийняття спірного майна до експлуатації в установленному законодавством порядку й наявності в позивача належно затвердженого проекту будівництва та підстав звернення його з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, судом першої інстанції при розгляді даної справи не було вирішено питання про залучення до участі в справі Вінницької міської ради, до компетенції якої належить вирішення питань щодо розпорядження землями територіальної громади, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності (ст. 12 Земельного Кодексу України); вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій, вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування ст. 12 Закону України «Про планування та забудову територій»).
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь в справі.
За таких обставин, враховуючи те, що судом першої інстанції було вирішено питання про права та обов'язки Вінницької міської ради, яка не була залучена до участі в справі, рішення суду підлягає до скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 307, 311, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача виконавчого комітету Вінницької міської ради - Федоришина Володимира Васильовича задоволити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому його складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуюча:
Судді:
З оригіналом вірно: