12 листопада 2015 року м. Київ К/800/40492/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С.Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Голопристанської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про скасування рішення,-
Постановою Голопристанського районного суду Херсонської області від 06 березня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 12 липня 2000 року №203 в частині передачі ОСОБА_5 у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 1000 кв.м. та для ведення особистого підсобного господарства 219 кв.м. та рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 13 червня 2001 року №186 в частині затвердження технічної документації по складанню державних актів ОСОБА_5 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 1000 кв.м. та для ведення особистого підсобного господарства 197 кв.м. по АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт НОМЕР_1 від 30 липня 2001 року про право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,1197 га за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив її в касаційному порядку. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду з мотивів порушення норм матеріального права, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником будинку у АДРЕСА_2. ОСОБА_5 власник будинку у АДРЕСА_1, та вони є суміжними землекористувачами.
Рішенням виконавчого комітету Голопристанської міської ради №203 від 12 липня 2000 року ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв.м та для ведення особистого підсобного господарства 219 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Голопристанської міської ради №186 від 13 червня 2001 року, затверджено технічну документацію по складанню Державних актів ОСОБА_5 на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв.м та для ведення особистого підсобного господарства 197 кв.м, по АДРЕСА_1.
30 червня 2001 року ОСОБА_5 видано Державний акт НОМЕР_1, на підставі діючого на той час Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII.
Так, як вірно враховано судами та не спростовано позивачем, починаючи з 2001 року у позивача не виникало сумнівів або претензій на адресу ОСОБА_5 щодо правомірності отримання і користування ним земельною ділянкою.
Тільки після звернення ОСОБА_5 до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивач став вважати, що його права, як власника суміжної земельної ділянки порушено.
Так, в матеріалах справи наявне рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 31 травня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2012 року, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні власністю. Вказаним рішенням позов ОСОБА_5 суд задовольнив та зобов'язав ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні належної ОСОБА_5 на праві власності, земельної ділянки, яка розташована у АДРЕСА_1, шляхом демонтажу 10 метрів самовільно зведеного паркану, що складається з залізобетонних стовпчиків і металевої сітки, та привести межі земельної ділянки у відповідність Державного акту на право приватної власності на землю.
Тобто, кожним з цих рішень встановлено та підтверджено право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,1197 га, яка розташована у АДРЕСА_1.
Також, судом апеляційної інстанції правомірно спростовано посилання суду першої інстанції на висновок №2884 почеркознавчого дослідження від 17 вересня 2012 року, з якого вбачається, що в акті узгодження зовнішніх меж землекористування від 11 вересня 2000 року підпис виконаний не ОСОБА_4., а іншою особою, у зв'язку з тим, що почеркознавче дослідження за заявою ОСОБА_4 здійснено на підставі електрофотокопії акту узгодження зовнішніх меж землекористування від 11 вересня 2000 року.
Між іншим, в матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 27 липня 2011 року №93 про земельний спір щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яким, окрім іншого, зазначено про необхідність укласти договір про встановлення земельного сервітуту на право безперешкодного доступу до житлового будинку.
Ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодного документа, відповідно до якого, спірна частина земельної ділянки перебуває у власності ОСОБА_4 та безпідставно використовується ОСОБА_5
Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, в тому числі, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджує висновок апеляційного суду про те, що відповідач діяв в межах своїх повноважень, а прийняті рішення відповідають вимогам закону.
Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.
Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Згідно з частиною 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: