05 листопада 2015 року м. Київ К/800/21210/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Моторного О.А.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013
у справі 804/9638/13-а
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ
Дніпропетровської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-
рішення
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулоаь до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення- рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 позов задоволено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань не підтвердження господарських відносин і контрагентом ТОВ «Тесей-Н» по формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку а період з 01.02.2012 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт № 1282/17-212589600148.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено у лютому 2012 року податок на додану вартість у сумі - 559925 грн.
На підставі вищезазначеного акта фіскальним органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002511702 від 28.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 699906, 25 грн., з яких за основним платежем 559925 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 139981,25 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договору, укладеного позивачем з ТОВ «Тесей-Н».
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковий кредит позивача по господарських операціях з ТОВ «Тесей-Н» підтверджений податковими накладними які відповідають вимогам передбачених Податковим кодексом України.
Крім того, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Суди попередніх інстанцій правомірно встановили, що податковим органом не було доведено, що сторони, укладаючи обумовлені угоди, мали умисел на укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, такою, як несплата податків.
Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 у справі 804/9638/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 у справі 804/9638/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді О.А. Моторний
О.І. Степашко