05 листопада 2015 року м. Київ К/800/2072/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Калашнікової О.В.,
Васильченко Н.В.,
Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу за касаційною скаргою Херсонського міського центру зайнятості на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року у справі за позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів незаконно отриманої матеріальної допомоги по безробіттю, -
Херсонський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути кошти за незаконно отриману матеріальну допомогу по безробіттю у сумі 4813,28 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що під час перебування на обліку у Херсонському міському центрі зайнятості, відповідач не надавала інформацію щодо своєї діяльності з 15.02.2013 року, яка, в свою чергу, суттєво впливає на прийняття рішення щодо подальшого перебування відповідача у статусі безробітного та здійснення виплати допомоги по безробіттю. Зокрема, за твердженням позивача, відповідач працювала в установі Дніпровського районного суду м. Херсона народним засідателем з 15.02.2013 року по 31.08.2013 року та отримала дохід у розмірі 206,20 грн. Через те, що відповідач приховала факт своєї зайнятості під час перебування на обліку, їй було здійснено виплату допомоги по безробіттю за період з 19.05.2013 року по 12.02.2014 року У зв'язку з цим відповідач незаконно отримала допомогу по безробіттю за період з 19.05.2013 року по 12.02.2014 року на загальну суму 4813,28 грн.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Херсонський міський центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11.02.2013 року, на підставі зави відповідача, згідно з наказом директора Херсонського міського центру зайнятості за № НТ130218, гр. ОСОБА_4 було надано статус безробітного.
Відповідно до наказу №130218 від 18.02.2013 року відповідачу було призначено виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі без урахування страхового стажу з 18.02.2013 року тривалістю 360 календарних днів. Через звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважної причини на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочена на 90 календарних днів. Виплата допомоги по безробіттю здійснювалась з 19.05.2013 року по 12.02.2014 року.
Наказом № НТ140213 від 13.02.2014 року було припинено реєстрацію безробітної ОСОБА_4 з 13.02.2014 року у зв'язку з поданням безробітною заяви про припинення реєстрації, відповідно до абзацу 17 підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням №174 від 08.10.2010 року ХХХІІ сесії Дніпровської районної у м. Херсоні ради V скликання був затверджений список народних засідателів, до якого входила відповідач.
Згідно з довідками Територіального управління державної судової адміністрації в Херсонській області 12.12.2013 року за вх. № 1960/04, від 11.06.14 №916, від 11.06.2014 року №916/04 ОСОБА_4 була залучена до здійснення правосуддя у Дніпровському районному суді м. Херсона народним засідателем з 15.02.2013 року по 31.08.2013 року та їй було відшкодовано витрати, пов'язані з участю у судовому засіданні у розмірі 206,20 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виплата винагороди за виконання обов'язку, відшкодовування витрати на проїзд і наймання житла, а також виплата добових народному засідателю не є доходом, у розумінні статті 4 Закону України "Про зайнятість населення", а тому не є підставою для припинення допомоги по безробіттю.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до частиною третьої статті 3 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.
Згідно абзацом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року №307, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою діяльністю або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 57, частини першої, п'ятої статті 61, частини першої статті 62 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Суд залучає народних засідателів до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі. Народним засідателям, присяжним за час виконання ними обов'язків у суді в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, виплачується винагорода. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що народний засідатель, який виконує свій обов'язок у суді, не відноситься до зайнятого населення у розумінні статті 4 Закону України "Про зайнятість населення", а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу Херсонського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: