Справа № 2а-6257
24 вересня 2009 року 2009 р.
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Прищепи О.І., при секретарі - Амірджанян Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в залі суду м. Ялти адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у м. Ялті АРК про визнання дій протиправними та зобов'язання виконати певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови її зарахувати період роботи в протитуберкульозному санаторії «Гірська здравниця» з 29 листопада 1990 року по 10 червня 1996 року до стажу роботи, що підлягає розрахуванню у подвійному розмірі, та зобов'язати Управління пенсійного Фонду України у м. Ялті АРК вказаний період роботи у санаторії «Гірська здравниця» зарахувати їй до трудового стажу у подвійному розмірі, та призвести перерахунок пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що о 2004 році їй була призначена пенсія за віком та відповідачем подвійний стажу роботи у протитуберкульозному санаторії «Ласточка», що є правонаступником санаторію «Гірська здравниця», в період з 11 червня 1996 року по 01 вересня 1998 року, проте, надбавку до пенсії за роботу в санаторії «Гірська здравниця» відповідачем їй не нараховується, незважаючи на усі підтверджуючі документи, що були надані нею відповідачу.
Позивачка в судове засідання не явилася, надала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутністю, позов підтримує.
Представник відповідача в судове засідання не явився, надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у відсутності представника Управління Пенсійного Фонду України в м. Ялті АРК на підставі наданих суду доказів.
Відповідно до наданих суду представником відповідача заперечень на позовну заяву, Управління пенсійного фонду України в м. Ялті проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на ту обставину, що позивачкою не були надані усі документи, підтверджуючі підстави видачі довідки санаторія «Гірська здравниця».
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути вказану адміністративну справу у письмовому провадженні, відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Як встановлено судом, позивачка 29 листопаду 1990 року була прийнята на роботу у санаторій «Гірська здравниця» на посаду швеї. 01 січня 1994 року вона переведена на посаду медичної сестри, де працювала до звільнення, у зв'язку із ліквідацією санаторію, тобто до 10.06.1996 року (а.с. 8-9).
Таким чином, позивачка безперервно працювала у санаторії «Гірська здравниця» у період з 29 листопада 1990 року по 10 червня 1996 року включно.
Відповідно до листа Першого заступника міністра Міністерства охорони здоров'я АРК Гавриленка С.В. від 24 листопаду 2005 року, санаторій «Гірська оздоровниця» з моменту свого відкриття у 1947 році і до ліквідації у 1996 році являвся оздоровницею протитуберкульозного профілю, де проходили лікування і реабілітацію хворі на туберкульоз легень (а.с. 31).
Ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (г редакції Закону №1110-ІУ від 10.07.2003 року) робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. 15.03.2004 року Міністерство охорони здоров'я України своїм листом №17-07-08/153 надало роз'яснення щодо зарахування медичним працівникам, які надають допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи у названих закладах охорони здоров'я. У роз'ясненні вказано, що у Законі України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001 року №2586-111 визначено поняття туберкульоз. У ст.1 названого Закону вказано: «Туберкульоз -інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу, перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, вражає переважно найбідніші, соціально дезадаптовані групи населення, спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих. Негативні соціально - економічні наслідки, що спричиняються туберкульозом, дали підстави віднести цю хворобу до групи соціально небезпечних». У п.9 вказаної статті перелічені протитуберкульозні заклади, і вказано, що це «спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально - профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково - дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії, тощо)». Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. На даний час такий перелік відсутній.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року визначає інфекційні хвороби - як «розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, т.ін), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. Небезпечні інфекційні хвороби характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я». Туберкульоз віднесено до числа соціально небезпечних інфекційних хвороб згідно Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 року, №133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб». У роз'ясненні Міністерство охорони здоров'я України від 15.03.2004 року вказано, що норми Законів «Про боротьбу із захворювання на туберкульоз», «Про пенсійне забезпечення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» є прямої дії, тому розроблення додаткових механізмів їх застосування не потребують. Тому робота у туберкульозних (протитуберкульозних) диспансерах, лікарнях (відділеннях), клініках науково-дослідних інститутів та санаторіях вважається роботою у інфекційних закладах (відділеннях) і повинна зараховуватися до стажу роботи у подвійному розмірі. Аналогічна інформація була надана до Пенсійного Фонду України та Міністерства праці та соціальної політики листом від 20.01.2004 року №10.01.09/57.
Відповідно до роз'яснень Міністерства охорони здоров'я від 15 березня 2004 року, робота у туберкульозних (протитуберкульозних) диспансерах, лікарнях (відділеннях), клініках науково-дослідних інститутів та санаторіях вважається роботою у інфекційних закладах (відділеннях) і повинна зараховуватися до стажу роботи в подвійному розмірі.(а.с. 33-34).
На підтвердження протитуберкульозного статусу санаторію «Гірська здравниця» позивачкою надано архівну довідку Державного архіву в АРК від 28.08.2008 року №С-208, в якій вказано, що у фонді Кримського обласного протитуберкульозного диспансеру знаходяться щорічні медичні звіти туберкульозного санаторію «Гірська оздоровниця» на 1973-1983 роки, і довідки про стан протитуберкульозної роботи у санаторії за 1973-1986, 1989, 1994 роки, в яких вказано, що санаторій призначений і має профіль - лікування хворих туберкульозом органів дихання і урогенітального туберкульозу, а також осіб, які перенесли туберкульоз легень (а.с. 30).
Із заперечень відповідача слідує, що позивачкою не були надані заява про перерахунок стажу та довідка Ялтинського міського архіву про те, що санаторій «Гірська здравниця» є протитуберкульозним санаторієм, тому позивачці було відмовлено у зарахуванні стажу роботи в даному санаторії в подвійному розмірі.
Дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що право позивачки порушено. Управління Пенсійного фонду України в м. Ялті АРК має достатньо документів для підтвердження статусу санаторію «Гірська оздоровниця» як санаторію протитуберкульозного профілю і віднесення його до інфекційних закладів (відділень) охорони здоров'я. Період роботи у даному санаторії позивачки з 29 листопада 1990 року по 10 червня 1996 року підтверджується її трудовою книжкою та довідкою Підприємства Республіканського клінічного санаторію «Сімеїз», і повинен обчислюватись і зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі. Оскільки стаж роботи позивачки підлягає коригуванню в сторону збільшення, відповідно, пенсія позивачки також підлягає перерахунку.
Суд приходить до висновку, що дії відповідача не можуть бути визнані протиправними, оскільки не доведені обставини, що свідчать саме про протиправність дій відповідача щодо відмови зарахувати позивачці період роботи в протитуберкульозному санаторії «Гірська здравниця» з 29 листопада 1990 року по 10 червня 1996 року до стажу роботи у подвійному розмірі.
Керуючись положенням ст. 94 ч. 1 КАС України суд вважає за необхідно стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки витрати зі сплати судового збору у сумі 3, 40 гривень.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», ст.ст. 24,25, 38-40 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 року, №133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», ст.ст. 9,11,70,71,86,159,161, 162 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у м. Ялті АРК про визнання дій протиправними та зобов'язання виконати певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Ялті Автономної Республіки Крим зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі період її роботи у протитуберкульозному санаторії «Гірська здравниця» з 29 листопада 1990 року по 10 червня 1996 року і перерахувати пенсію, виходячи із нового стажу роботи з дня її призначення.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позов ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського Адміністративного апеляційного суду через Ялтинський міський суд АРК і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя