Справа № 22-а-23652/08 Головуючий 1-ої інстанції - БлажівськаН.Є.
Суддя-доповідач - Попович О.В.
10 вересня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попович О.В.,
суддів Зайця В.С., Земляної Г.В.,
при секретарі РомановійЮ.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року у справі за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2007 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративними позовами до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва та Кабінету Міністрів України, в яких просили суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів, зобов'язати здійснити перерахунок пенсії та забезпечити її виплату відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007.
Ухвалою суду від 11.02.2008 року зазначені адміністративні позову об'єднані з одне провадження (а.с. 115).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року адміністративні позови - задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва вчинити дії спрямовані на перерахунок позивачам та забезпечення виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 9 липня 2007 рок, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.
До суду апеляційної інстанції представник апелянта не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачам підвищення до пенсії як дитям війни має розраховуватися з 09.07.2007 року відповідно до мінімальної пенсії за віком, розмір якої встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Позивачі, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», мають правовий статус дітей війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачі мають право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Однак, п. 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Проте Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивачів відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом першої інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії.
За таких обставин є обґрунтованими та законними висновки суду про задоволення позовів, зокрема зобов'язання відповідача зробити перерахунок позивачам як дитям війни розмір пенсії з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року з врахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком.
Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Положення статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо не підвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачам не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з Державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачам зазначеного підвищення до пенсії, а тому вимоги про визнання бездіяльності протиправною також підлягають задоволенню.
За таких підстав апеляційна скарга відповідача Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року - не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року у справі за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання Ухвали в повному обсязі.
(Повний текст Ухвали складено 16.09.2009 року).
Головуючий суддя О.В. Попович
Судді В.С. Заяць
Г.В. Земляна